Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Олександр Хмельницький

січень 2013 року

Іду першим, навіть не дивуюся, коли розумію, що вхідні двері так ніхто й не зачинив. От би руки вирвати їм обом, ніби не їм тут смерть загрожує. У квартиру входжу без стуку, але, схоже, її мешканцям не до гостей. Дівчата розмовляють у ванній на підвищених тонах, і розмова ця вельми цікавою. Вовчиця, яка не пахне вовчицею, результат маячних і не зовсім зрозумілих планів Григорія, діда дівчат. Це ж треба було додуматися, послати на ритуал замість однієї онуки іншу, переливши її кров? Якщо хтось дізнається, що в такий спосіб можна зробити когось перевертнем, у всіх будуть проблеми. Особливо в цієї білявої, вона мені зовсім не сподобалася. А вже коли згадала про те, що я до Дарини ночами залазив, так взагалі задушити захотілося. Скосив погляд на брата, той був у прострації і явно нічого не зрозумів. Але ось Дарина якраз зрозуміла, не могла не зрозуміти, але чомусь зовсім не відреагувала на це. Чому? Вона що, знала про це? Ні, не може бути. Вона б мені весь мозок через це з'їла.

— А що між вами відбувається, до речі? Не з Юрою, ти в нього зі школи закохана, як дурепа. Але ось з альфою-то справи набагато серйозніші, ніж просте дитяче кохання. Від вас так іскри летять, що я вже чекаю запрошення на весілля! — видала ця блондинка.

Напевно, я завис після цієї фрази не гірше, ніж брат. Якісь дивні в неї формулювання. Не сперечаюся, те, що Дарина до кучерявого не рівно дихає, і сліпому видно, але до чого тут весілля зі мною? З чого вона взагалі взяла, що...

— Припини! — злиться моя видра.

Замість того щоб розсміятися, поскаржитися на зв'язування або розплакатися там, вона розлютилася, немов вона і справді про таке думала. Потім узагалі видала сенсацію століття або грандіозну брехню:

— Ні в кого я не закохана, принаймні зараз.

— Та кому ти заливаєш? — зрівнявся думками з реакцією блондинки.

— У вас там справжній любовний трикутник, можна я його квадратом зроблю? — видає та дівка під метушню за дверима.

— Та хоч трапецією! — кидає зло Дарина, відчиняючи двері.

Ми зустрічаємося поглядами, і я пропадаю, ось був і немає мене. Волосся сплутане, щоки червоні, як у рака. У ніс вдаряє запах страху від обох дівчат. Ось тільки блондинка вміло маскує його показними веселощами та безглуздими жартами.

— Як давно ви тут? — запитує та з брехливою посмішкою.

Здається, у неї з братом набагато більше спільного, ніж я думав. Принаймні чисто фізично вона йому подобається, он як на груди витріщається, не відриваючись. Проводжаємо з ним поглядом блондинку, за що ледь не отримуємо по ногах, коли повз пробігає Дарина, тягнучи своїй сестричці халат. Тут і перевертнем не треба бути, щоб зрозуміти — скаженіє сильно, бо ревнує. Щоправда, не зрозуміло кого саме, з їхньою трапецією. Ще не розумію: чого так переживати й змушувати цю ляльку одягатися, у Дарини груди все одно більші. Проблема в тому, що і все інше теж більше, хоча мене в основному бентежить те, що я про це так спокійно розмірковую, не відчуваючи від цього ніякої відрази. Чому вона мені так сильно була противна раніше? Тільки через те, що її вибрав звір?

На кухні сестриця сіла на диван, поки Дарина почала гриміти кухонним начинням. Серйозно, ми продовжуватимемо вдавати, що нічого не сталося? Ну що ж, навіть якщо я тут зайвий, залишати цих трьох явно не збираюся, хоч як би не просив поглядом про це брат.

— Може, поясниш хоч щось? — першим не витримують нерви кучерявого.

— Навіщо? Ви вже все й так підслухали, — байдуже знизує плечима блондинка.

Кучерявий нервово стискає руки в кулаки, вони сидять зовсім поруч один з одним. От від кого і справді іскри летять.

— Ви їсти будете? — запитує Дарина, не обертаючись.

А ось це вже погано, явно нервує, причому сильно. У неї якась дивна реакція на те, що відбувається навколо, чомусь я думав, вона оскаженіє і почне одразу з'ясовувати стосунки з цими двома, але чомусь не лізе до них, принаймні відкрито.

Брат пропонує їм утрьох поговорити, але я нікуди йти не збираюся, та й дівчата відмовляються це робити. Дивитися на брата і його нову пару якось неприємно, тож спостерігаю за своєю пампушкою. Дістала картоплю, відрила шафку з ножами та чомусь зам'ялася. Через халат було погано видно, тож підійшов ближче, щоб побачити, як її руки трясуться. Схоже, вона звикла тримати все в собі, тому й такий результат. Потягнулася до картоплі, і я відразу зрозумів, що до ножа її поки підпускати не варто.

— Я почищу, — нахиляюся до самого вуха, не хочу, щоб ті двоє чули мене.

Забираю ніж з її руки, вона не виривається, не відбирає назад. Чую, як часто б'ється її серце, вже не з тієї причини, що була раніше. Якось навіть дивно, що не ляпнув якусь гидоту їй. Можливо, мені не хочеться, щоб ті двоє лізли в наші справи? Роблю свою роботу навмисне повільно, не відводячи погляду від товстушки. Вона знову потягнулася за другим ножем, однак цього разу її руки не тремтять. Це я так на неї дію? Може через зв'язування їй теж спокійніше перебувати поруч зі мною? Хоча ні, це всього лише збіг. Розморожує м'ясо, вмикає музику, щоб розбавити напружену тишу. Підспівує пісні, нехай і голосу зовсім немає, мимоволі посміхаюся і помічаю погляд брата, спрямований на мене. Бачу ревнощі в його погляді. Ні, брате, вона моя! Одразу обох ти точно не отримаєш! Сподіваюся, мій погляд його поставив на місце, але не впевнений. Нехай його більше блондинка турбує. Дарина проходить повз наші перетнуті погляди, і ми разом проводжаємо її поглядами. Тільки брат одразу перемикається на свою білявку.