Читати книгу - "11/22/63"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Її посмішка стає трохи спантеличеною.
— Дякую вам, сер. Я вас не впізнаю, хоча ім’я мені здається знайомим. Ви з Джоді?
Я більше не можу мандрувати крізь час, і звісно, я не можу читати думки, але все одно я знаю, що вона думає: «Я чую це ім’я у своїх снах».
— І так, і ні. — І перш ніж вона встигає на це відреагувати: — Можу я спитати, що пробудило у вас цікавість до громадської роботи?
Усмішка її перетворюється на мару, в’янучу на губах.
— А взнати ви це хочете, бо…
— Це був замах? Замах на Кеннеді?
— Ну… гадаю, що так, в якомусь сенсі. А проте мені подобається думати, що я в будь-якому випадку включилася б у ширше коло справ, але напевне почалося саме з того. На цій частині Техасу тоді залишився… — ліва рука в неї мимовіль підноситься їй до лівої щоки, а тоді падає знову, — …шрам. Містере Емберсон, звідки я вас знаю? Бо я вас дійсно знаю, я певна цього.
— Можна мені поставити вам ще одне запитання?
Вона дивиться на мене зі зростаючою розгубленістю. Я кидаю погляд собі на годинник. Восьма чотирнадцять. Майже час. Якщо Доналд не забув, звісно… а я не вірю, що він забуде. Як співалося в якійсь із пісень у п’ятдесятих, є таки дещо, чого просто не може не трапитись.
— Вечірка Сейді Гокінс, давно у 1961-му. Кого ви тоді покликали чергувати з собою, коли мати тренера Бормана зламала собі стегно? Ви не пригадуєте?
У неї відкривається рот, потім повільно закривається. Наблизився мер зі своєю дружиною, але, побачивши нас глибоко зануреними в бесіду, вони змінюють курс. Ми тут замкнені у власній маленькій капсулі; тільки Джейк і Сейді. Так, як це було колись за непам’ятних часів.
— Дона Хегарті, — каже вона. — Це було таке чергування, немов разом з якимсь сільським ідіотом. Містере Емберсон…
Але переш ніж вона встигає договорити, крізь вісім високих звукових боксів лунає голос Доналда Белінгема, точно вчасно:
— Окей, Джоді, а тепер подих минувшини, пласт, що багато значить, тільки на замовлення класична мелодія!
І вона починається, та пружна інтродукція духової секції прадавнього біг-бенду:
Фа-ба-да… фа-ба-да-да-дам…
— О, мій Боже, «У настрої», — каже Сейді. — Колись я вміла танцювати лінді-гоп під цю мелодію.
Я протягую руку.
— Ходімо. Зробимо це зараз.
Вона сміється, мотає головою.
— Боюся, часи моїх свінг-танців далеко позаду, містере Емберсон.
— Але ви зовсім не стара для вальсу. Як приказував Доналд у ті давні часи, «воруши ногами під скажені гами». І називайте мене Джорджем, будь ласка. Прошу.
На вулиці весело скачуть пари. Кілька навіть намагаються зобразити щось на кшталт лінді-гопу, але ніхто з них не може свінгувати, як це робили ми з Сейді колись, у ті давні дні. І зблизька нічого схожого.
Вона береться за мою руку, немов жінка уві сні. Вона і є уві сні, і я також. Як і всі солодкі сновидіння, це буде коротким… але ж короткочасність і створює солодкість, хіба не так? Так, я гадаю. Бо коли час минув, його вже не повернути ніколи.
Святкові ліхтарі висять над вулицею, жовті, червоні, зелені. Сейді спотикається об чийсь стілець, але я до цього готовий і легко ловлю її за руку.
— Вибачте незграбу, — мовить вона.
— Ви завжди були такою, Сейді. Одна з ваших милих рис.
Перші ніж їй встигнути мене перепитати, я обхоплюю рукою її талію. Вона обвиває мене своєю, не відриваючи від мене погляду. Світло сковзає по її щоках, сяє в її очах. Ми беремося рука в руку, пальці зчіплюються природно, і всі ті роки для мене відкидаються геть, немов якесь пальто, надто важке, надто тісне. У ту мить мене понад усіма іншими хвилює лиш одна надія: що вона не жила надто заклопотаною, щоб не зустріти принаймні якогось одного чоловіка, такого, котрий би раз і назавжди позбавив її тієї проклятої швабри Джона Клейтона.
Вона говорить голосом таким тихим, що ледь вгадується серед музики, але все ж таки я її чую, я завжди її чув.
— Хто ви такий, Джордже?
— Хтось, кого ти знала в іншому житті, серденько.
А тоді музика забирає нас, музика відкочує геть всі ті роки, і ми танцюємо.
2 січня 2009 — 18 грудня 2010
Сарасота, Флорида
Ловелл, Мейн[720]
Післямова
Майже півстоліття минуло відтоді, як у Далласі було вбито Джона Кеннеді, але два питання ще жевріють: чи стрільцем дійсно був Лі Освальд, а якщо так, то чи діяв він сам? Ніщо з написаного мною у «22/11/63» не забезпечує відповідей на ці питання, бо мандрівка крізь час — це всього лиш зваблива гра уяви. Проте, якщо вас так само, як мене, цікавить, чому ці питання все ще залишаються, гадаю, я можу дати вам доволі задовільну відповідь у двох словах: Карен Карлін. Не просто як історична примітка, але як примітка до примітки. А втім…
Джек Рубі володів Даллаським стрип-клубом «Карусель». Карлін працювала там танцюристкою під nom du burlesque[721] Крихітка Лінн. Наступного після вбивства президента дня Джеку Рубі ввечері зателефонувала міс Карлін, котрій не вистачало двадцяти п’яти доларів, щоби сплатити оренду житла за грудень, і їй до зарізу потрібно було їх десь позичити, щоб не опинитися викинутою на вулицю. Чи не допоможе він їй?
Джек Рубі, у котрого голова була зайнята іншими речами, завдав їй доброго прочухана, озвучивши найбрутальніші скарби зі свого лексикону (схоже, що у Далласького Іскристого Джека весь лексикон був таким). Він перебував у розпачі через те, що шанованого ним президента було вбито в його рідному місті, й безперестанно повторював своїм друзям, як це жахливо для місіс Кеннеді та її дітей. Рубі пригнічувала сама думка про те, що Джекі змушена буде повернутися до Далласа, коли розпочнеться суд над Освальдом. Вдовиця стане загальнонаціональним видовищем, казав він. Таблоїди використовуватимуть її журбу для збільшення своїх накладів.
Звісно, у тому випадку, якщо з Лі Освальдом не трапиться якась непоправно смертельна пригода.
У Даллаському департаменті поліції кожен був знайомий з Джеком щонайменше на рівні «кивнути при зустрічі». Він зі своєю «дружиною» — так він називав свою маленьку таксу на ім’я Шіба — були частими відвідувачами ДДП. Він роздавав безкоштовні вхідні квитки до свого клубу, а коли туди заходили копи, він пригощав їх випивкою. Тож ніхто не звернув особливої уваги, коли він з’явився в дільниці в суботу, двадцять третього листопада. Рубі був там, коли Освальда,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «11/22/63», після закриття браузера.