Читати книгу - "Східний синдром"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Він мене ударив, а тоді… а тоді… — Таня врешті дала волю сльозам, і, випустивши торбу, кинулася Кометі на шию.
Та зморщила лоба — ця свіжонадбана родичка, сьома вода на киселі, сьогодні їй була потрібна як п’яте колесо до воза. У ліжку її чекав новенький і гарненький хлопчик-студент, якого вона підгодовувала вже кілька місяців, поки він не дійшов до кондиції і не набрався сил та сміливості, аби врешті з нею переспати. Не задурно, звичайно, а як інвестиція у своє сите майбутнє. Кометі хотілося повернутися до його теплого худого тіла, а не виставляти своє на протяг від дверей, слухаючи Танині сльозливо-розпачливі байки.
— Заходь уже, бо я змерзла. — Невдоволена, все ж затягла дівчину в коридор, не запропонувавши скинути пальто, всадовила на крихітну канапу в ніші. — Розказуй, що там у вас стряслося.
Поки Таня розповідала, давлячись соромом, словами та слізьми, Комета поруч позіхала на весь рот.
— Мила моя, не роби з дрібниці вселенської трагедії, — резюмувала вона після особливо смачного позіху, який викривив її рот непропорційним овалом. — Між чоловіком та жінкою всяке буває. Ну перебрав хлопець. А ти спитала, що в нього сталося? Може, неприємності масштабні на службі вибили його з колії. Ну розпустив трохи руки. Але жива ж, і синців нема… майже. Усі так живуть, пристосовуються якось, притираються. Ти краще згадай, із якого гімна він тебе витягнув. Вдягнув-взув, у теплий дім привів. Ким би ти була без нього? Нулем, круглим нулем без палички. Поневірялася б по чужих кутках або чаркувалася зі своїми алкашами, поки не спилася, як мамка твоя, хіба ні? А тепер ти офіцерська дружина, і це лише початок. Не забувай, щоб стати генеральшею, треба вийти заміж за солдата, так що перший крок ти вже зробила. Хочеш усе зруйнувати й залишитись біля розбитого корита — діло твоє, тільки в такому разі на мою допомогу більше не розраховуй. Усе, баста, — сердито рубонула рукою по своєму драглистому целюлітному стегну.
Таня принишкла, опустила голову, наче учениця, що визнає свою провину, на прийомі в директора школи. Мовчала, лише перебирала ручки клітчастої торби. Не такої реакції вона очікувала. Ішла по допомогу, а отримала нотацію. Комета майстерно поміняла її з Сергієм ролями, й от Таня вже не потерпіла, а обвинувачувана. Сидить тут, на канапі підсудних, і мусить вигадати щось на своє виправдання. Чому серед ночі зірвалася й кинула чоловіка, примчала сюди й морочить голову людям своїми дрібними неприємностями? Може, вона й справді перебільшила масштаб проблеми? Ну випив Сергій, з ким не буває. Робота нервова, гальма не спрацювали, а вона попалася під гарячу руку. Що ж тепер — умить руйнувати все, що в них було, через тимчасове затьмарення його свідомості? Адже в них було скільки хороших, щасливих моментів разом! Саме вони згадаються через десяток-другий років, а все погане забудеться. Із Сергієм вона справді забула про матеріальні негаразди — хай там що, але для Омська він приносив додому непогані гроші, хоча багато хто з його військових товаришів скаржився на скупі заробітки. Таня не розпитувала, як вони йому даються, а він сам і не розповідав, вважаючи заробляння «бабла» суто чоловічою справою, у яку жінці не варто й носа потикати.
— Не спіши, не рубай з плеча, зараз у твоїй голові туман, а зранку все проясниться, — насідала Комета, бачачи сумнів у Таниних очах. — Давай уже, знімай пальто, перекантуєшся на диванчику до ранку, а там видно буде.
Вона пішла до свого юного альфонса, а Таня крутилася на незручній короткій канапі, аж поки розвиднилося, мимоволі вслухаючись в охи та стогони зі спальні.
О восьмій примчав Сергій. Із величезним букетом червоних троянд на довгих ніжках, гладенько поголений, застебнутий на всі ґудзики свіжого кітеля, з ароматом одеколону «Давідоф». Про вчорашню подію нагадували хіба що акуратний синець під оком та розбита губа, яка знову починала кровоточити, коли він говорив. А говорив Сергій довго. Закрившись із Танею на Кометиній кухні, він то ставав на коліна, то починав плакати, то кричав, переконуючи дружину пробачити йому. Зрештою схопив її, стиснув сильними руками, які — тепер Таня знала — можуть бути такими жорстокими, і шепотів на вухо, як він її кохає, як не уявляє життя без неї і як йому шкода, що він — не навмисне, а під дією алкоголю — припустився такої прикрої помилки й образив її. Вона слухала, кивала, погоджувалась, танула, пробачала. Сергій пообіцяв, що вчорашня ситуація більше ніколи не повториться — «слово російського офіцера».
Таня повірила, але чомусь страх, який вона тепер відчувала перед ним, нікуди не подівся, а лише сховався, згорнувся клубком на самому денці шлунка, готовий будь-якої миті бити на сполох, запускаючи свої бридкі щупальця артеріями й венами, розносячи тілом інформацію про небезпеку.
***
Наступні півроку разом були казковими. Стільки відтінків щастя Таня не знала за все життя. Сергій був милим, люблячим, ніжним, завбачливим, турботливим, чуйним. Він замолював свій гріх словами любові, обіймами, чуттєвим сексом, подарунками й подорожами. Таня відтала, знову стала довірливою та м’якою, як земля навесні, позбувшись криги, нагромаджувала разом із ним плани — у голові й уголос, щоночі притискалася до його великого гарячого тіла й ловила Сергієву долоню своїми вічно холодними пальцями.
На річницю шлюбу вони на два тижні їздили в Крим, Таня вперше бачила море й раділа йому, наче дитина Діду Морозу. Вона тішилася часом, сонцем, солоною водою і Сергієм. В Омськ повернулася засмаглою і вагітною.
Коли сумніву вже не було, розповіла чоловікові, очікуючи прочитати на його обличчі шалену радість від майбутнього батьківства. Але натомість почула лише суху відповідь:
— Завтра поїдемо на аборт.
Ані Танині благання, ані плазування в ногах не справили на нього враження, не пробудили хоч краплі жалості до неї і їхньої ненародженої дитини. Сергій був жорстким і жорстоким, наче біблійний цар Ірод, він хотів знищити маля, стерти навіть спогади про нього. Рішення було остаточним і оскарженню не підлягало. Їм не потрібні діти, принаймні зараз не потрібні. Потім, колись, можливо, а от сьогодні й завтра — ні. Тому аборт — ідеальний вихід.
— Знаєш, зараз є такий апарат, п’ять хвилин — і готово, — обізнано повідомив Сергій, і з цих слів Таня зрозуміла, що вона не перша жінка, яку він абортує.
Усе справді минуло швидко. Укол, хиже гарчання аспіратора, який висмоктав із неї кривавий згусток, що міг бути її сином чи донькою, датчик УЗД всередину, між розсунуті ноги — та й по тому. Сергій радів, що все пройшло ідеально, як сказав лікар, і не віщувало жодних проблем у майбутньому.
— Хай загоїться, поставимо тобі спіраль, щоб убезпечитись від таких неприємних сюрпризів, — між іншим повідомив він, крутячи кермо службової машини. — Ну що ти носа похнюпила, Танька! Ти ж сама розумієш, як це було невчасно. Зіпсувала б собі фігуру, а мені нерви. Ні, ти не подумай, я люблю дітей, — додав, зиркнувши на її запухлі від сліз очі, — але іншим разом. Не до них зараз. Погони майора на носі, а там, може, батя підсобить, переведуть служити ближче до Москви,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Східний синдром», після закриття браузера.