Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— О, опустимо формальності, просто Амадо. То навіщо ви під копита кинулися?

— Випадково вийшло, перепрошую. А ви навіщо носитеся вулицями з такою швидкістю?

— Взагалі-то це проїжджа дорога. — Він вказав на знак зеленої підкови, що смутно проступав у сутінках, намальований прямо на стіні будинку. — І ми їхали досить повільно, власне, тому й зреагували. Але все одно вибачте, погарячкував трохи у виразах. 

Він махнув рукою двом своїм супутникам і мимовільним глядачам, що завмерли віддалік, мовляв, усе гаразд, можна розходитися. Осторонь, крекчучи та проклинаючи мене на чому світ стоїть, тротуаром повзав торговець, збираючи розсипані амулети.

— Боже, я ж товари з лотка розсипала! Треба допомогти.

Я зробила крок — і ледь не завила від болю, що прострелив праву ногу від щиколотки до коліна. Підвернула-таки. Та що ж так не щастить? 

— Леді Гелено, ви, здається, ногу пошкодили. — Тверда рука Амадо підтримала мене вельми вчасно, інакше я б знову ганебно впала обличчям донизу. — Треба вас оглянути.

Зміїноокий красень обійняв мене за талію і підняв у повітря, наче пушинку. У-у-у-ух! Я навіть пискнути не встигла, як мене віднесли вбік і посадили в плетене крісло біля тієї самої пекарні з булочками. Який збіг, хай би йому грець! Одразу треба було сюди зайти, з'їсти той смаколик і не влаштовувати весь цей цирк... з кіньми. Я нервово хихикнула.

Амадо тим часом опустився на одне коліно і стягнув з мене чобіток.

— Гей, що ви робите?

— Зрозуміло, спокушаю й роздягаю юну недосвідчену діву, а ви що подумали? — спокійно відгукнувся він, діловито оглядаючи й обмацуючи щиколотку. — Я ж вас мало не збив і тепер дуже не хочу спілкуватися з дорожньою вартою. Якщо ви постраждали, мені щонайменше випишуть штраф, а якщо постраждали дуже сильно, то заборонять переміщатися в місті верхи. А це було б страшенно недоречно.

Ах ось воно що, а я вже нафантазувала собі. Видихай, Олено, не треба нічого вигадувати, дракони так просто до ніг не падають.

— Схоже, злегка зв'язки розтягнули, — констатував у підсумку Амадо. — Я можу допомогти й підлікувати. Це не повноцінне зцілення, звісно, але знеболити й запустити прискорену регенерацію вдасться. До ранку неприємні відчуття минуть.

— Ви лікар? — обережно поцікавилася я.

— Ні, тобто, не зовсім, — зам'явся дракон. — Просто маю великий бойовий і похідний досвід. Довелося навчитися всього потроху: і лікування, і готування, і навіть шиття. Довіритеся? Або везти в лікарню? 

Я подумки вилаялася, розуміючи, що не розпитала Луїджі про медстраховку. Треба б уточнити, чи входить вона в мій контракт. Хоча... не люблю лікарні, тим більше травматології. Публіка там загадкова збирається: чи то зграя поранених лебедів, чи то таємні члени бійцівського клубу. 

— Довірюся. Упевнена, там нічого серйозного.

Навколо рук дракона виникло золотисте світіння, ковзнуло до моєї ноги, обгорнуло щільним коконом і немов увібралося під шкіру.

— Поворушіть ногою.

Треба ж, і справді не боляче.

— Спробуйте встати й пройтися. 

Чобіток повернувся на законне місце. 

— Так. Постарайтеся без різких рухів — і до ранку не згадаєте про травму.

— Дякую... — наскільки з магією зручніше, ніж у мене на батьківщині. — Ви дуже мені допомогли.

Він жартівливо вклонився, а я мимоволі замилувалася. Людина з картинки: і красень, і шляхетний, і лікувати вміє. Як там мені радили? Насолоджуватися моментом? Я випросталася, посміхнулася найчарівнішою посмішкою з усіх, на які була здатна, і... мій шлунок видав ганебну трель, нагадуючи, що поїсти варто було ще години три тому.

І, чорт забирай, Амадо почув це так само добре, як і я сама.

==========

Подарунок для найшвидшого читача: промокод на книгу Лариси Бондарчук "Сповідниця драконового серця":

cLnvalGk

Приємного читання!

==========