Читати книгу - "Чарунки долі"

У публічному житті Франц — аполонічна людина, людина логіки, гармонії та світла. В осерді інтимності — в сексуальності — Франц натомість шукає діонісійської темряви, первинного хаосу, що руйнує принцип ідентифікації, позбавляє тягаря власної ідентичності.

Лише на перший погляд це нагадує Терезине прагнення до розчинення в єдності з коханим, адже через таке єднання вона намагалася відтворити втрачений зв’язок душі й тіла, здобути неповторність власної ідентичності. Тереза в сексі шукає себе, Франц у сексі намагається себе позбутися. Утім, для обох секс — лише засіб. Для Сабіни секс — це самоціль.

Франца й Сабіну єднає інше, а саме їхнє прагнення приховати свою інтимну сферу. Для Сабіни це принцип усього її життя: «Людина, яка втрачає своє інтимне життя, втрачає все, думає Сабіна. А людина, яка позбувається його добровільно, є монстром. І тому Сабіна зовсім не страждає від того, що їй доводиться приховувати свою любов»[29]. Для Франца натомість — це форма його прагнення до чистоти: «Любов до жінки, в яку закохався кілька місяців тому, була йому така дорога, що він намагався витворити для неї в своєму житті самостійний простір, неприступну територію чистоти»[30].

Сексуальна темрява Франца прозора й чиста. Це прагнення до чистоти, з одного боку, є бажанням очистити інтимне від публічного. Це єднає його з Сабіною. Але з іншого боку, це прояв його розуміння кохання як відмови від сили: «…любов для нього не була продовженням громадського життя, а протилежним полюсом. Для нього вона означала мрію віддатися безоглядно коханій жінці. Той, хто віддається комусь на ласку, немов солдат до полону, мусить відкинути будь-яку зброю. А коли немає жодного захисту проти удару, не може не запитувати сам себе: коли той удар упаде. Ось чому можна сказати: для Франца любов означала постійне очікування удару»[31].

Від такого удару може вберегти вірність. Тому для Франца вірність є найвищою чеснотою. Вірність зберігає цілість життя, без неї життя розпадається на крихкі уламки. Він навчився цього ще в дитинстві, коли співчував стражданням матері, яку покинув його батько. Усе своє життя він зберігає вірність дружині, яку не кохає. Зустрівши Сабіну й покохавши її, він наважується піти від дружини й запропонувати свою вірність Сабіні. Але це відлякує її, і вона назавжди тікає від нього, здобуваючи свободу через чергову зраду. Так спрацьовує асиметрія зради та вірності. Франц не повертається до дружини і зберігає вірність Сабіні, але у власний, доволі примхливий спосіб. Він починає жити із закоханою в нього студенткою, яку сприймає як символічний дарунок від Сабіни. Його небесна Афродита дарує йому його земну Афродиту. Вельми збочений спосіб збереження вірності, чи не так?

Франц додає до сексуального конструктора деталі темряви, чистоти, вірності й відмови від сили. Його сексуальність найнаївніша, але при цьому найскладніша.

Людська сексуальність не є природною. В ній наївність може бути складним культурним конструктом, а витонченість — лише трансформацією тваринної простоти.

Порно і «кінець Європи»

Кінець Європи пророкують уже віддавна. Щойно Європа усвідомила себе як певну єдність, вона відчула можливість свого кінця. Щойно Захід усвідомив себе як захід, як те місце, де заходить сонце, він усвідомив себе як певне завершення. Може, саме ця зачарованість власною смертю, ця К’єркеґорова хвороба до смерті або Гайдеґерів жах смерті і є питомою рисою Європи як такої. Німецька назва «Abendland», вечірня країна, сама штовхає Освальда Шпенґлера до написання твору «Der Untergangdes Abendlandes». Перекласти цю сумну тавтологію дуже важко. Адже слово «Untergang» означає занепад, захід, а вечірня країна — це місце, де заходить сонце.

Карл Ясперс розрізняє два типи жаху смерті: тваринний і людський. Тварині також знайомий біологічний страх смерті, який є необхідною умовою боротьби за виживання. Проте лише людині притаманний жах смерті, який пронизує кожну мить її існування. Цей жах є страхом не здійснитися. Сам цей страх перетворює людське існування на дієве життя. «Vita activa» — таку латинську назву дає власній книжці «The Human Condition» Ганна Арендт, коли перекладає її з англійського оригіналу на рідну німецьку. Становище людини — це дієве життя. Із жаху смерті як страху не здійснитися народжується любов до життя, стале бажання чогось досягнути у власному скінченному існуванні. Тому візія кінця Європи не так паралізує європейських інтелектуалів холодом смерті, як мотивує замислитися над способом її подолання, над шляхами виходу з кризи середнього віку європейської цивілізації.

Едмунд Гусерль убачає кризу Європи в кризі європейської раціональності. Тому він уважає, що Європу можуть врятувати лише герої розуму. Але можна вгледіти цю кризу і в кризі європейської сексуальності. У творі «Покора» Мішель Уельбек змальовує картину мирної ісламізації Європи, яка відбувається насамперед через кризу сексуальних стосунків європейського штибу.

Два твори Уельбека завершуються фразами, які розпочинаються майже однаково, але в першій звучить невичерпний сум, а в другій — сподівання на краще життя:

«І мене забудуть. Дуже швидко».

«І мені, безперечно, не буде про що шкодувати».

Першою фразою завершується роман «Платформа». У ній висловлено відчуття європейця, який завершує своє самотнє життя на Далекому Сході, після того як його кохану вбили ісламські терористи. Друга фраза є останньою фразою роману «Покора». У ній висловлено відчуття європейця, який збирається розпочати нове життя в ісламізованому Парижі, навернувшись в іслам насамперед задля того, аби уникнути самотності, здобувши легітимну полігамність.

Для дешифрування сенсу завершення роману «Покора» Уельбек залишає нам декілька ключів у попередніх творах. У романі «Карта і територія» європейські міста поглинає природа. Європейська цивілізація розчиняється в органіці. У «Покорі» цьому відповідає поглинання ісламом європейської культури, насамперед її головних осередків — університетів.

Іншим ключем є порнографізація сексуальності. В усіх Уельбекових романах безліч порнографічних сцен, але всі його твори так чи інак говорять про втрату сексуальності.

Іще один ключ дано в самому романі «Покора». Головний герой цього роману є фахівцем із творчості Карла Жориса Гюїсманса — письменника, який, віддалившись від натуралістичної школи Еміля Золя, став одним із перших, хто створив мистецтво, яке можна позначити словом «декаданс». Головні герої романів Уельбека дуже схожі на героїв Гюїсманса. Усі вони пересичені чуттєвими насолодами й шукають чогось іншого. Дюрталя, головного персонажа декількох Гюїсмансових романів, ці пошуки приводять до католицизму, до речі, як і самого письменника. Але, на думку Уельбека, це навернення не заспокоює ані самого Гюїсманса, ані його героя. Тож висновок простий: християнство, що є одним із головних принципів самоідентифікації Європи, є хибним шляхом. Рятівником у «Покорі» виявляється іслам. Покора християнина настільки глибока, що