Читати книгу - "Помаранчева дівчинка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я не встиг повернутися до пансіонату до опівночі. Однак Помаранчева дівчинка винаймала крихітну кімнатку з кухонним закапелком у однієї літньої пані. На стінах висіли численні акварелі — помаранчеві квіти та дерева. А в кутку стояв мій портрет, намальований олійними фарбами. Я ніяк не зреагував на нього, вона — теж. Боязко було порушити магію цієї казки, бо не усе можна висловити словами. Такі правила… Хоча, як на мене, очі вона зобразила надто великими і надто блакитними. Здавалося, ніби все моє єство Вероніка зосередила в очах.
До пізньої ночі я лежав і розповідав Вероніці довжелезні історії з численними потішними подробицями. Розповів про хворобливу доньку священика, яка мала четверо сестер, двох братів та одного неслухняного лабрадора. Переповів усю вигадану історію про драматичну лижну подорож Ґренландією із собачою упряжкою та десятьма кілограмами помаранч. І про жваве дівча, яке було таємним агентом Помаранчевої інспекції при ООН і вело наполегливу боротьбу з новим небезпечним помаранчевим вірусом. Розповів усе, що знав, про дівчинку, яка працювала в дитячому садку і до обов’язків якої входила щоденна закупівля на базарі тридцяти шести однаковісіньких помаранч. А ще про юну панянку, якій довелося готувати помаранчевий фромаж для сотні студентів Інституту бізнесу і менеджменту; оповідку із життя дев’ятнадцятирічної дівчини, одруженої з одним із тих студентів, яка вже встигла народити від нього доню, хоча її чоловік анітрохи не користувався симпатією серед колег. А наостанку розповів про мужню, готову до самопожертви юнку, яка потай перевозила харчі та медикаменти бідним дітям Африки.
Помаранчева дівчинка порозповідала мені натомість про деякі наші спільні дитячі пригоди на Джмелиній та Ірисовій вулицях. Я майже усе забув, але слухаючи її, вихоплював з пам’яті окремі уривки споминів.
Коли ми прокинулись, сонце уже високо підбилося на небі. Першою прокинулась Помаранчева дівчинка — ніколи не забуду того відчуття в момент, коли вона мене розбудила. Я ніяк не міг збагнути, де закінчувалася фантазія і починалася реальність, може, такої межі й зовсім не існувало. Я лише усвідомлював, що більше не доведеться мені блукати світом у пошуках Помаранчевої дівчинки. Я її уже знайшов.
І я теж. Тепер я вже знав, хто така Помаранчева дівчинка. Чому я не здогадався про це раніше, ще задовго до того, як довідався її ім’я — Вероніка…
Я десь дочитав до цього місця, коли в двері знову постукала мама:
— Уже пів на одинадцяту, Ґеорґу! Вечеря на столі. Тобі ще багато читати?
Я відповів, додавши голосові трохи урочистості:
— Люба маленька Помаранчева дівчинко! Я думаю про тебе… Зможеш зачекати ще трохи?
Я не міг бачити маминого обличчя, але відчув, яка дзвінка тиша запала по той бік дверей.
— Інколи в житті треба уміти чекати… — відповіді не було, тож я заспівав: — «Маленьке хлопча…»
За дверима й далі панувала тиша. Та невдовзі я почув, як мама притулилася до одвірка і стиха підхопила:
— «…любить мале дівча…»
Голос їй урвався, вона заплакала. Мама плакала тихо, пошепки.
Я зашепотів їй у відповідь:
— «… до смерку в цьому раю будують країну свою…»
Мама важко зітхнула і, хлипаючи, запитала:
— Він справді… пише про це?
— Писав…
Мама промовчала, але по дверній клямці я помітив, що вона припала до дверей.
— Я скоро прийду, мамо, — зашепотів я у шпарину. — Залишилося ще п’ятнадцять сторінок.
Мама не озвалася. Може, не могла говорити. Я не цілком собі уявляв, до якого душевного стану отих людей, що сиділи в передпокої, спричинився.
Бідолашний Йорґен, думав я. Йому доведеться змиритися з роллю другого плану. Міріам спала. Цієї миті лише мій тато, мама та я вели між собою розмову. Колись давно ми були маленькою родиною, що мешкала на Джмелиній вулиці. У передпокої сидять дідусь з бабусею, які збудували цей дім. Йорґен тут на правах гостя…
Я ретельно обміркував прочитане. Дещо важливе вже з’ясувалося. Тато не мав мене за дурника. Він не вигадував казок про Помаранчеву дівчинку. Може, не все розповів, але все, що розповів, було правдою.
Я силкувався пригадати, чи доводилось мені коли-небудь бачити хоч якусь картину з помаранчевими деревами на стіні передпокою. Жодної не пам’ятав. Я знаю всі картини, які намалювала мама. Здебільшого то були акварелі з бузком та вишнями в нашому садку.
Про це і не лише про це треба поговорити з мамою. А може, самому подивитися на горищі? Я завжди знав, що в дитинстві мама мешкала на Ірисовій вулиці. Одного разу я був у тому жовтому будинку, відносив листа, якого помилково вкинули до нашої поштової скриньки.
Може, я більше довідаюся про картини з помаранчами, читаючи далі татове послання? І ще одне було мені важливо: чи напише тато ще щось про телескоп Габбла?
Його так названо на честь астронома Едвіна Пауела Габбла. Це він довів, що Всесвіт розширюється. Спершу Габбл зробив відкриття, що туманність Андромеди — не просто скупчення пилу та газу в нашій галактиці, а самостійна галактика поза межами Чумацького Шляху. Доведення факту існування багатьох галактик, окрім Чумацького Шляху, здійснило справжню революцію в поглядах на історію Всесвіту.
Однак найважливіше відкриття Габбл зробив 1929 року, ствердивши: що далі якась галактика від Чумацького Шляху, то швидше вона рухається. Це відкриття лягло, по суті, в основу так званої теорії Big Bang, тобто теорії Великого Вибуху. Згідно з цією теорією, яку сьогодні визнають майже всі астрономи світу, Всесвіт утворився після могутнього вибуху 12–14 мільярдів років тому. Дуже давно, неймовірно давно…
Якби всю історію Всесвіту спресувати в одну добу, то Земля постала щойно надвечір. Динозаври з’явились за кілька хвилин до півночі, а людство існувало лише дві останні секунди доби…
Ти не втратив ниті моєї розповіді, Ґеорґу? Відвівши тебе до садочку, я знову сів до комп’ютера. Сьогодні понеділок.
Нині ти трохи капризував. Я поміряв тобі температуру, але гарячки не було. Я оглянув горло, вушка, обмацав лімфатичні вузли, але жодного нездужання не знайшов. Напевно, ти ледь застудився, а може, просто виснажився за вихідні.
Я десь навіть сподівався, що ти занедужав настільки, щоб зостатися зі мною вдома на увесь день. Але ж на мене ще й чекала робота — оце послання тобі.
На вихідні ми знову були в нашому літньому будиночку на Ф’єльстьолені. У суботу раненько мама подалася в далеку прогулянку зі старим дзбаником на молоко, а повернулася з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помаранчева дівчинка», після закриття браузера.