Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

Німу гірко посміхнулася.

— Це сильна країна, — відповіла жінка. — Незалежна. Розвинута. Смертельний ворог Едему. Розумна. Винахідлива. З яскравою уявою — хоч тут і заборонене це слово. Там володарює вона. Альба створена за її образом. Коли інші країни об’єдналися й утворили дві корпорації, Альба вирішила залишитися незалежною. Після Великого розколу її жителі відрізали свою країну від материка, щоб робо-військо Трелліса Дампа не змогло їх захопити. Відтоді Альба плаває в океані. Усе це зробила вона. Є тільки один шлях туди дістатися — перепливти через Скрутну протоку, а для цього доведеться пройти через Едемо-поліс, столицю Едему, бо звідти найближче.

— Але хто така «вона»? — запитав Джордж.

Хто та загадкова лідерка єдиної вільної зони на Землі?

— Дізнаєшся, коли туди потрапиш, — відповіла Німу, злегка з нього кепкуючи.

Джорджеві це не дуже сподобалось. У ту мить повернулася Геро — вона тарабанила переповнений наплічник.

— Куди ти все це береш? — вжахнулася Німу.

Вона відкрила наплічник і вийняла звідти м’яку іграшку-єдинорога, пригорщу різнобарвних дрібничок, кілька електронних домашніх тваринок та щонайменше п’ять спортивних костюмів. І замість усього цього поклала очищувач води, ліхтарик і зо два десятки пакетиків із сублімованою їжею.

— О ні! — зойкнула Геро. — Я не можу покинути тут своїх улюбленців! Вони без мене помруть!

Німу зітхнула.

— Добре, я заберу їх зі собою, — сказала вона. — А на тебе вже чекає автономний автомобіль. Пора тобі й Джорджеві виходити.

— Джорджеві? — розгубилася Геро. — А чому він іде зі мною?

— Він супроводжуватиме тебе до Чудесної академії, — пояснила опікунка. — І його робот теж.

Позаду з’явився Бульцман, а за ним Емпірей. Геро перелякалася.

— Е ні! — запротестувала вона. — Я не хочу в перший же день приїхати до Академії з якимось потойбічним хлопчиськом!

Джордж нагадав собі, що вона не винна в тому, що Емпі стер її спогади.

— Вибач, Геро, — сказала Німу, і її вибачення прозвучало щиро. — Вибач, що я дала тобі таке життя. Усе мало скластися інакше. Я думала, ми впораємося...

Геро збентежилася, але підійшла й обійняла свою опікунку.

— Не сумуй, — лагідно промовила дівчинка. — В Академії буде класно! Я добре вчитимусь, і ти мною пишатимешся!

— Іти поїдеш туди разом із Джорджем, — сказала опікунка, випустивши Геро з обіймів і міцно взявши її за руку.

— А це обов’язково? — підозріливо запитала Геро, дивлячись на Джорджа та його робота.

— Так, — кивнула Німу.

Геро закопилила губу, але промовчала.

— То як — готові? — спитав Бульцман і підійшов до хлопця.

Поруч із роботом Джордж вмить відчув себе мов за кам’яною стіною.

— Оновлення завершено, — повідомив Емпірей. — Бульцман володіє найсвіжішими даними. У нього є всі необхідні ресурси.

— А Бульцман зможе відчиняти двері? Тобто портали в космос? — запитав Джордж, подумавши, що таке вміння згодилося б у разі небезпеки.

— Портали — не зможе, — відповів Емпірей. — Але я поставив йому Windows 4000 — це теж непогано...

Надворі щось загуло — вони аж підскочили. Але це просто почав працювати робот-газонокосарка. Усі з полегшенням зітхнули.

— Пора йти, — тихо сказала Німу. — До того, як сонце опиниться в зеніті, лишилося кілька хвилин. Ми повинні вийти звідси, поки будиночок не почне автоматично здуватися. Жоден із нас не має права залишатися всередині Бульбашки після обіду того дня, коли Геро виповниться дев’ять сонцедампів.

Вони вийшли на вулицю. Вологе повітря пахнуло чимось солодким. Довкола колишньої домівки Геро росли величезні тропічні кущі з блискучим зеленим листям і яскраво-червоними квітами. Біля однієї з квіток пурхав колібрі — крихітні крильця бриніли в повітрі, коли він сягав за нектаром углибину квітки. Піднявши голову, Джордж побачив угорі молочно-біле небо і яскраво-сліпуче сонце.

— А чому небо біле? — запитав він.

— Це небесний екран, — пояснила Німу. — Зсередини Бульбашки в атмосферу випускають частинки, які не дають променям сонця пошкодити рослини й людей. Ось чому в Бульбашці така родюча земля — за її межами в цьому регіоні нічого не може рости, бо сонце надто палюче.

До будинку під’їхав автобус без водія. Геро тихенько плакала — сльози падали на м’якого єдинорога, якого вона врятувала з купи речей, що їх витягнула з наплічника Німу.

— До побачення, — по-дорослому попрощалася із Джорджем Німу.

— Па-па! — бадьоро відповів Джордж, хоча на душі шкребли кішки.

— Я не забуду того, що ти для мене зробив, — мовила жінка.

— У ваших наплічниках лежать очищувачі, які перетворять найбрудніше болото на чисту питну воду, — сказав Емпірей Джорджеві. — Я поклав сублімовану їжу — вона вже знайома тобі із попередніх мандрівок. Якщо виникне потреба, шукайте харчі дорогою. Мурашки — хороше джерело білка. Дехто навіть каже, що вони на смак як лимонна трава, але я особисто нічого не можу сказати...

— Ми ще побачимось? — запитав Джордж.

Йому так кортіло про все розпитати! Хлопець сподівався, що він знає достатньо, аби безпечно дістатися до Альби. А решта? Звідки йому дізнатися решту?

— Я додав Бульцманові функцію «зателефонуй другові»! — шепнув йому Емпірей. — Друг — це, звісно, я. Тому якщо я буду вам потрібний...

Джордж дуже втішився, коли це почув. Він сів в автобус — Бульцман і схвильована Геро рушили за ним.

Надувний будинок позаду них почав здуватися. Роботи-переробники вже стояли напоготові, щоб зібрати рештки оселі Геро й перетворити її на житло для наступної розумної дитини, яка мешкатиме в Бульбашці, поки їй