Читати книгу - "Гра у вoйнушку"

— Так, знаю, одну заспіваю і повбиваю потім, — не вгамовувався Гурам.

Віра піднялась із незадоволеним обличчям. Вирішила, що тут нічого не вдієш, і пішла в будинок. Але насправді вона тішилася, що вони все-таки взяли в котедж гітару. Коли вона клала гітару до багажника машини, думала, що якби не Гурама, то когось іншого попросила б зіграти. А от тепер Гурам сам просить гітару, щоб заспівати. Що він заспіває? Мабуть, «Суліко».

Віра винесла гітару з дому. Подолом сукні витерла пил і передала чоловікові. Побачивши гітару, гості ожили і зааплодували: — О-о-о, гітарочка? Просім, просім.

— Ето пєсня про вас. Когда ви впєрвиє вошлі в Грузію в 21-м году, — і Гурам підморгнув Вірі.

Невже «Суліко» написана про росіян? Гурам пройшовся гітарними струнами. Перший акорд не був схожий на «Суліко». Взагалі й Гурам не був схожий на себе, і це було не лише через те, що він був п’яний.

— Це не так. Росіяни в Грузію увійшли в тисяча сімсот вісімдесят третьому, — прокричав батькові Гівіко, але на це ніхто не звернув уваги.

— Да ну, нєважно. Ітак… — і він почав пісню, слова якої були такими:

Побачив уві сні Грузію,

Що милася у озері крові,

Потерта чорна чоха

Розвівалась на горах Коджорі.

Потерта чорна чоха

Розвівалась на горах Коджорі.

Зайшли червоні, принесли біду.

До якої партії належить Едзгверідзе Барнаба?

Барнаба, Барнаба, горіти в пеклі тобі,

До якої партії належить Едзгверідзе Барнаба?

Радій, прекрасна,

Радій, прекрасна моя країно.

Радій, прекрасна,

Радій, прекрасна моя країно.

У подвір’ї Дарчія вибухнули аплодисменти. Гості відкрито висловлювали емоції. Віра Юріївна не очікувала такого успіху чоловіка. Подумки зраділа. Радість з серця перейшла на очі, з очей — на губи, і вона посміхнулася. Не знаю, як це пояснити, але Віра підвелась, стала над чоловіком, поклала руки йому на плечі й прошепотіла на вухо: «Кохаю тебе».

Гурам поцілував Вірину руку і подякував гостям. Але збоку виглядало так, неначе подяка належала саме Вірі.

«Чого я це сказала? Зараз подумає, що я передала куті меду і що з гостями так поводитись не можна. Гурамові неприємна моя увага. Гості підуть, і все буде як завжди: чоловік, якого я не маю, але який є».

Гурам відклав гітару, підвівся, взяв ріг і почав його наповнювати.

— А что, расстрєл отмєняєтся? — захвилювався Борис Іванович Суркатов.

Віра виринула з думок і повернулась на свій стілець.

— Нє-є, нєт, Боря, — поцілунок чоловіка в руку геть збив її з пантелику.

— Вот випьєм ето і расстрєляєм, — Гурам наповнив ріг і підвівся:

— Друзья… Гості… Пілоти… Я хочу випіть за вас. За вашу смєрть. Потому что вот сідєлі ми здєсь і скучалі, а послє вас жізнь стала інтєрєснєй. І я рад, что ми так на скорую руку познакомілісь і расстайомся навсєгда. Ми вас расстрєляєм как воєнних прєступніков. І нє надо, нє надо сльоз. Прошу вас. Ми же мужчіни. Мнє тоже больно ето дєлать, но надо.

— Шкода їх якось, — промовила Віра, але Гурам не почув цих слів.

— Ви всє знаєтє етот фільм, гдє проізносітся тост за малєнькую, но гордую птічку, которая хотєла долєтєть до солнца, но обожгла крилья и упала на самоє дно самого глубокого ущєлья. Помніте, да?

— Помнім, как нє помнім, — погодились пілоти.

— І вот я скажу, что… — Гурам окинув стіл орлиним поглядом, — Віро Юріївно, винеси-но ще рогів. Я ж не буду пити сам.