Читати книгу - "Руїни бога"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ж, Теде, — сказав Г’ю, — я й не сумнівався, що врешті ти десь осядеш.
Початок війни став для Тедді страшенною полегшею.
*
— Про що ти думаєш? — спитала Ненсі, виймаючи сантиметр із кошика для шиття, і притискаючи до його плеча.
— Про всякі дурниці, — відповів він і повернувся до злиденних підсніжників.
Усупереч поширеній думці, слово «drop» у англійській назві підсніжника («snowdrop») відсилає не до краплини снігу, а до сережки — можна уявити, як ця ніжна квітка тремтить у вушці якоїсь єлизаветинської кралі.
— Строго кажучи, у вушці сережка не тремтить, — сказала Ненсі, розкладаючи спиці на колінах і зосереджено розглядаючи плетиво. Вона скубнула власну ніжну мочку вуха, щоб продемонструвати: маленькі сірі перли лишилися непорушні. — Тремтять ті сережки, які звисають із вух.
У неї було око слідчого. З неї вийшов би добрий суддя Верховного суду. Вона елегантно формулювала судження, не обтяжені почуттями. «Ти до мене несправедливий», — розсміялася вона: вже й раніше натякала, що ці його нотатки видаються їй доволі «банальними». «Але ж це журналістика, — думав Тедді на свій захист, — інертна форма письма». Ненсі завжди хотіла, щоб усі викладалися на повну.
*
Коли вони перебралися до Йоркшира, Тедді влаштувався в посередню загальноосвітню школу в маленькому містечку, що обслуговувало суконну фабрику, — обшарпане, почорніле від сажі, воно поволі вмирало — і вже під час першого уроку, коли мав викладати гиготливим тринадцятилітнім підліткам «Ромео і Джульєтту», з усіма цими «Жінки — посудини слабкі, через те їх і припирають до муру», зрозумів, що вчинив жахливу помилку. Майбутнє розгорталося в нього перед очима як процесія жахливих днів. Він відповідально зароблятиме гроші, аби підтримувати Ненсі і їхніх дітей, які ще навіть не народилися, а вже навалили на нього брилу обов’язків. Він вийде на пенсію розчарованим у житті чоловіком. Це знову було, як із банком. Він був стоїком, це у нього в школі таки вколотили, ще й вірний, як пес, тож знав, що перетерпить усе, навіть якщо для того доведеться пожертвувати своєю самістю.
— Ти воював за цих хлопчисьок, — сказала Урсула, коли навідалася до них, — за їхню свободу. Вони того варті?
— Ні, геть ні, — відповів Тедді, і вони обоє розсміялися, бо вже стомилися від цих штампів і знали, що свобода, як і любов, — це абсолют, який не можна так просто дати чи відібрати.
А Ненсі робота подобалася. Вона викладала математику гречним, кмітливим дівчаткам у милому містечку при морі. Їй подобалося, що вона помагає їм стати ще гречнішими і кмітливішими, а вони взамін її любили. Подаючи документи до школи, вона збрехала, що незаміжня (навіть не вдова), і повністю стерла Тедді зі своєї біографії. Вона знову стала місс Шоукросс. «Ніхто не любить заміжніх вчительок, — пояснювала вона Тедді. — Вони йдуть у декрет чи відволікаються на подружні обов’язки, на чоловіків». Як це «відволікаються»? Звісно, вона збиралася кинути викладання, коли бог пошле їм дитину, але бог поки що нікуди не квапився.
Вона знала, як Тедді пригнічує викладання. Серед інших чеснот Ненсі слід згадати віру в те, що ніхто не мусить страждати дарма. (Тедді завжди дивувало, скільки людей не поділяють цього погляду). Вона спонукала його й далі писати — «Цього разу роман». Вона прочитала вірші з коробки для взуття і, мабуть, була про них такої самої думки, як Тедді. «Роман, — наполягала вона, — роман для нового світу, щось нове й незвичне, розкажи нам, хто ми й ким мусимо бути». Тедді не був певен, чи цей світ справді новий — йому він видавався старим і виснаженим (сам почувався так), і він сумнівався, чи може сказати щось, варте зватися літературою, проте Ненсі постановила, що хист у нього є. «Ти просто спробуй. Ти не дізнаєшся, чи можеш написати роман, доки не спробуєш».
Отже, він дозволив Ненсі себе переконати, тож увечері й на вихідних сідав за маленьку друкарську машинку «Ремінґтон», яку та відшукала у крамниці уживаних товарів. Ніяких більше «Спостережень», — подумав він. Ніяких більше товстих записників. Просто сідай і пиши.
Почав він із назви — його дебют на літературній сцені зватиметься «Притулок тихий», як у «Ендіміоні» Кітса:
Красива річ триває вічно:
Краса примножується річно,
Її ніщота омине. Вона віщує нам утіхи,
Притулок тихий і солодкі сни,
Здоров'я добре й подих тихий.
— Мабуть, він мріяв про «здоров’я добре й подих тихий», — сказала Урсула. — Може, сподівався, що ця мрія збудеться, якщо просто все гаразд уявити.
Сестра завжди говорила про Кітса з таким сумом, мовби він помер щойно. Утім, це не дуже добра назва для роману, не запам'ятовується. «Згодиться, — сказала Ненсі, — бодай для початку». Він знав: вона певна, що йому треба зцілитися, і, може, саме писання стане йому ліком. Він чув, як вона пояснює місіс Шоукросс: «Мистецтво як терапія». Мати висміяла б цю концепцію. Її принципи більше суголосні першому рядку «Ендіміона»: «Красива річ триває вічно». Може, це була б краща назва: «Красива річ».
На жаль, Тедді виявив, що всі його персонажі й сюжет були банальні й нецікаві. Його потуги виглядали жалюгідно у порівнянні зі стандартом, який задали видатні митці минувшини. Одновимірні життя, які він створював, його не цікавили. Якщо автори — боги, то він — дрібний дух, що нипає при підніжжі Олімпу. Мабуть, треба мати якусь пристрасть, а його нічого особливо не цікавило. «А війна?» — спитала Ненсі. Війна? — він мимоволі здивувався її вірі в те, що таке потрясіння можна так швидко перетворити на красне письменство. «Тоді пиши про життя, — стояла вона на своєму. — Напиши про своє життя. Bildungsroman».
— Та я б радше просто жив собі, — сказав Тедді, — а не перетворював життя на мистецтво.
Та й про що йому писати? Якщо винести війну за дужки (а це, слід визнати, колосальна біла пляма), то з ним ніколи й не було нічого цікавого. Дитинство в Лисячому закуті, короткий, доволі самотній і банальний період, коли він бавився у мандрованого поета-фермера, буденне подружнє життя — дрова у грубці,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руїни бога», після закриття браузера.