Читати книгу - "Поміж двох орлів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У кімнаті, де зазвичай король проводив військові ради чи просто приймав гостей, разом з ним були незмінні Лев Сапіга та Ян Потоцький. Але не їх присутності у такий час здивувався Жолкевський. Навпроти Сигізмунда за столом сидів незнайомець, з вигляду московський боярин. На ньому був світлий каптан, поверх якого накинутий легкий (враховуючи теплий травень), опашень. Голову незнайомця вінчала синя парчева шапка, так звана мурмолка. Правда, зараз вона лежала на столі поруч: негоже сидіти перед королем із покритою головою!
При появі польного гетьмана незнайомець повернув до нього голову, і Жолкевському кинулася в очі велика акуратно підстрижена русява борода. Судячи з вигляду, боярину було не більше сорока років.
— Пробачте, ваша милість, що підняв вас із ліжка, але справа, у яку я хочу посвятити вас, нагальна, — замість привітання мовив Сигізмунд.
— Нехай ваша величність не хвилюється, — заспокоїв його гетьман. — Я ще не лягав.
— Тоді прошу сідати.
Король почекав, поки Жолкевський сяде, і продовжив:
— Це Дмитро Куракін, посланець боярина...
— Федора Івановича Мстиславського, — з готовністю підхопив невідомий.
— Так, саме його. І його розповідь варто почути і вам, ваша милість.
— Я слухаю, — мовив Жолкевський.
Він уже зрозумів, що цей Куракін прибув із самої Москви, тому приготувався почути останні новини. Але те, що сказав московит, стало для нього несподіванкою.
— Двадцять третього квітня помер Михайло Васильович Скопін-Шуйський, — повільно, намагаючись не перекручувати польські слова, повідомив Куракін.
— Цього не може бути! — вигукнув Жолкевський.
— Чому, ваша милість? — запитав Сигізмунд.
— Та тому, що Скопіну лише двадцять три! Не можна просто так померти у двадцять три роки!
— А якщо вбити?
Запитання зависло в повітрі.
— Вбити? — здивувався Жолкевський. — Ваша величність хоче сказати, що Скопіна вбили?
— Саме так, — підтвердив московит. — Михайла Васильовича отруїли.
— Але кому потрібно труїти людину, на яку так покладалися у Москві?
— Дозвольте розповім із самого початку. Після того як Скопін-Шуйський відігнав від Москви Лжедмитрія і урочисто увійшов у місто, його зустрічали всі: і цар, і бояри, і чернь. Він став спасителем Москви від самозванця. Його популярність була така велика, що навіть затьмарила самого царя. Хоч Василь Шуйський при всіх і розцілував племінника, все ж не міг терпіти його. Тим більше, що містом хтось розпустив чутки, що рід Скопіних-Шуйських старший, ніж Шуйських. Народ хотів бачити на троні саме енергійного Михайла, аніж ненависного Василя. Цього, звичайно, цар Василь Іванович витримати не міг. От у нього і виник підступний план позбутися небажаного супротивника. У князя Івана Воротинського саме народився син Олексій. За наполяганням царя Василя князь запросив воєводу Скопіна-Шуйського за хрещеного батька, а хрещеною цар призначив свою невістку — жінку брата Дмитра Катерину. Після хрестин на бенкеті в честь новохрещеного Катерина піднесла своєму кумові чашу з вином. Випивши його, Михайлу Васильовичу одразу стало погано. Його відвезли додому, і через два тижні він упокоївся, — завершив Дмитро Куракін і перехрестився.
Станіслав Жолкевський, вражений почутим, тим не менше, відзначив, що хреститься московит дивно, не так, як православні у його війську — лише двома пальцями.
— А що бояри? — поцікавився він.
— Ніхто прямо не звинувачує царя у вбивстві, але всі розуміють, що це зроблено за його наказом. Так просто свою невістку він не нав’язав би в куми!
— До чого тут його невістка? — запитав Потоцький.
— Дружина його брата Дмитра — дочка Малюти Скуратова.
— А хто такий Скуратов? — звернувся Потоцький до короля.
Замість нього відповів Жолкевський.
— Зловісний тип! Якщо можна так висловитись — голова московської інквізиції. І це ще м’яко сказано. Одне радує.
— Що саме? — запитав Сигізмунд.
— Помер він. І то давно, — мовив гетьман і, звернувшись до Куракіна, запитав: — Хто зараз керує військом замість покійного?
— Брат царя воєвода Дмитро Шуйський.
Король Сигізмунд вирішив заспокоїти присутніх.
— Не треба боятися царевого брата, — сказав він. — За все своє воєводство він умудрився програти всі битви, у яких брав участь.
— Тим не менше, ваша величносте, у московському війську залишилися командири, навчені Скопіним. Та й не варто забувати про Якуба Делагарді.
Жолкевський замовк, потім знову звернувся до Сигізмунда:
— З вашого дозволу, ваша величносте, я хочу запитати нашого гостя.
Король кивнув.
— Скажіть, чому ви все це нам розповідаєте? — запитав гетьман. — Яка вам особисто користь від того, знатимемо ми про вашу гризню у Москві чи не знатимемо?
Дмитро Куракін запитально подивився на короля. Той знову кивнув.
— Смію сказати вам, пане гетьмане, що боярська дума невдоволена царюванням Василя Івановича, але у той же час не хоче, щоб нами правив самозванець. Оскільки зі смертю малолітнього Дмитра Івановича перервалася чоловіча лінія Рюриковичів, бояри хочуть попросити пана короля поставити на трон свого сина.
Сигізмунд задоволено подивився на Жолкевського і сказав:
— Бачите, ваша милість, не просто я хочу — самі московити бажають, щоб ними правив наш Владислав!
«Але для цього необхідно підкорити Москву!» — думав Жолкевський. Він залишився у короля до пізньої ночі, все ще уточнюючи свої плани. Він все ж переконав короля піти на Москву якщо не всім військом, то принаймні більшою його частиною. Отримавши принципову згоду, але без чіткої дати виступу, Станіслав Жолкевський нарешті зміг дістатися до ліжка. Тим не менше заснути одразу не зміг. Все обдумував свої майбутні дії...
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.