Читати книгу - "Вдова узурпатора"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І це все? — розчаровано запитав Плейте. — Заради цього ви заварили таку кашу?
Він зістрибнув на кришку саркофага й взяв Диск у руки. Я мимоволі здригнулася, але нічого не відбулося.
Плейте покрутив Диск, розглядаючи складний геометричний візерунок на його поверхні, й зацікавився написом: «Я, Світлий Місяць…»
— Ні! — скрикнула я. — Не читайте!
Не вистачало ще, щоб він вимовив Посвяту! Він, зовсім стороння людина, яка поняття не має про закони Анемора!
Плейте зацікавлено подивився на мене, відкрив рота, але сказати нічого не встиг: кришка саркофага хитнулася. Реакція не підвела амаданского няня, він кулею вилетів з могили й опинився не менш ніж на півметра від краю. Струмок чорного диму поповз із саркофага. Пітьма пробудилася!
— Треба закрити!
Я схопилася за могильну плиту, але з таким же успіхом могла б потриматися за арку: вона не ворухнулася. Плейте жбурнув Диск на землю, узявся за плиту й перекинув її на могилу. Пітьма вже сочилася в щілину, коли він остаточно повернув змію на місце і щілина закрилася. Крихітний згусток Пітьми поплив до його обличчя, але Плейте смачно плюнув у неї й відскочив убік.
— Це не твоя річ! — сказав він чорній хмарі, і хмарина розсіялася.
Я заплескала в долоні: «Ви геній, Алаксе!»
— Я знаю, — сказав він, підібрав Диск і засунув собі за пояс. — Настав час іти, Есто.
Мені так хотілося опинитися нагорі, що я без зайвих слів кинулася до залишеної на краю яру мотузки. Пам’ятаю, я ще встигла подумати, що знизу яр не здається таким глибоким, як зверху. Я була вже на середині, як раптом земля дивно вигнулася, сіпнулася й викинула мене геть. Я пролетіла в повітрі не менше п’яти метрів і ледь не збила з ніг Клюса з Афарасом, які підходили до яру.
— Есто! — закричав Клюс, але від удару об землю в мене перехопило подих. Афарас мовчки опустився на коліна й почав квапливо обмацувати моє тіло. Мені було настільки погано, що я навіть не обурилася. — Есто! — у голосі Клюса виразно зазвучали сльози. — Ти вбилася, так?
— Замовкни! — гаркнув Афарас і продовжив огляд. — Де болить?
Боліло скрізь, але не настільки, щоб умерти. Я квапливо ковтала повітря й заганяла біль углиб. Потім, не зараз. Потім я з нею розберуся.
На наші обличчя впала тінь. Клюс скинувся було, але відразу зітхнув із полегшенням:
— Плейте? Що у вас відбулося?
— Нічого, — відповів Плейте.
Мені треба було бачити його обличчя, я відсторонила Афараса й вдивилася… Так, я чітко роздивилася біля краю волосся чорну смужку. Сині очі сяяли торжеством.
— Клюссіді Діано Лу більше не король Анемора, — вимовила я із зусиллям.
— Що? — Клюс був вражений, у його очах промайнув жах. — Ти?..
Раптово, похитнулася земля й збила його з ніг. Усе ще лежачи на животі, мій брат із здивуванням витріщився на Плейте.
— Що трапилося? — тихо запитав Афарас.
— Алакс Плейте узурпував владу в Анеморі. Він тепер наш король, Отті.
Знадобилася ціла хвилина, щоб смисл того, що відбувається, дійшов до Афараса, а мене раптом розібрав сміх. Я істерично реготала, корчачись на землі й тикаючи пальцем у Плейте: «Він король? ВІН КОРОЛЬ?! От сміхота!..»
Алакс Плейте раптом почервонів і тупнув ногою:
— Так, король. І ти будеш моєю… королевою.
Мій сміх як рукою зняло, відразу настала тиша. Клюс із Афарасом подивилися один на одного. Афарас піднявся з колін, обтрусив свої безнадійно брудні штани, а Клюс підхопився й вийняв водяний пістолет. Плейте не ворушився, тільки з цікавістю переводив погляд з одного на іншого.
— Може, ти пожартував, Плейте? — з надією запитав Клюс. — Вона ж руда. Навіщо тобі руда королева?
— Звичайно, пожартував, — рівним голосом підтвердив Афарас. — Амаданські няні — найжартівливіший народ у світі.
І отут земля знову здибилася й розверзлася, Клюс зісковзнув у цю діру й завис, чіпляючись за край. Афарас підскочив, ледве встиг схопити хлопчиська за комір і витягти наверх. Водяний пістолет Клюса відправився слідом за «баккою».
— Виявляється, чаклунство теж буває корисним, — зронив Плейте, — особливо королівське.
І тоді Афарас стис кулаки. Плейте стояв і чекав, поки він підійде, а потім ударив… Афарас відлетів на самий край тріщини.
— Продовжувати, моя королево? — Плейте схилився в знущальному поклоні.
З моїх пальців зірвалася блискавка, мигнула в повітрі… і згасла. Важко сперечатися з королем, коли в нього вся міць Місячного Диска.
Клюс заревів голосно, по-дитячому, розтираючи брудними долонями сльози по щоках, а потім раптом замовк, з надією дивлячись кудись за спину Плейте. Плейте обернувся й побачив людину з обличчям яструба.
— Це ти, Сплячий? Візьми свій місяць.
Плейте простягнув Сплячому срібний Диск, і той з поклоном його прийняв.
17— Історія, повідана мені Естою, на цьому не закінчилася, але складно викладати її далі вона не могла. Ви приймете моє свідчення?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вдова узурпатора», після закриття браузера.