Читати книгу - "Час зірки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Було добре видно, що вона жива, бо часто кліпала великими очима, а її худі груди піднімались і опускались, коли вона важко дихала. Але хтозна, може, їй треба було померти? Адже бувають моменти, коли людині необхідна маленька смерть, навіть якщо вона не підозрює про це. Стосовно мене, то я замінюю акт смерті її символом. Цим символом може бути глибокий поцілунок, але не в грубу стіну, а в губи в агонії насолоди, якою є смерть. Я символічно помираю декілька разів лише для того, щоб пережити воскресіння.
Я з радістю думаю про те, що не настав ще час зірки кіно, мить смерті Макабеї. Принаймні я ще не можу здогадатися, чи зустріне вона свого білявого іноземця. Помоліться за неї, і нехай усі на деякий час припинять свої справи, щоби вдихнути в неї життя, тому що Макабеа зараз кинута напризволяще, мов двері, що безконечно хитаються від вітру. Я міг би обрати простіший шлях, убити дівчину-дитя, але я хочу гіршого: життя. Ті, хто зараз читають мене, нехай ударять себе в живіт і подивляться, чи добре це. Життя — це удар у живіт.
Досі Макабеа ніщо більше, ніж затуманена свідомість на брудному камінні брукняку. Я міг би просто залишити її на вулиці і навіть не закінчувати цієї історії. Але ні: я дійду навіть туди, де закінчується повітря, туди, дійду навіть туди, де сильний вітер, завиваючи, виривається на свободу, дійду навіть туди, де вигинається простір, дійду туди, куди приведе мене мій дух. Мій дух приведе мене до Бога? Я такий чистий, що нічого не знаю. Знаю одне: я не потребую Божого милосердя. Чи потребую?
Вона була ще живою, тому повільно ворухнулась і її тіло згорнулось ніби в лоні матері. Виглядала гротескно, як завжди. Не хотіла здаватися, та жадала обіймів. Вона обіймала себе, жадаючи солодке ніщо. Вона була проклятою і не знала цього. Вона чіплялася за ниточку свідомості й подумки повторювала без зупинки: я є, я є, я є. Але ким вона була, не знала. Вона почала шукати в найглибшому й найтемнішому куточку своєї душі дихання життя, яке нам дає Бог.
Тоді — лежачи там — вона відчула найбільше, аж вологе, щастя, тому що народжувалася для обіймів смерті. У цій розповіді смерть — мій улюблений персонаж. Чи скаже Макабеа «прощавай» сама собі? Гадаю, вона не помре, адже так хоче жити. В тому, як вона зіщулилася, була справжня чуттєвість. Можливо, тому, що передсмертний стан схожий на сильну чуттєву тугу? Річ у тім, що вираз її обличчя нагадував гримасу бажання. Все незворотнє колись має статись, і якщо вона не помре зараз, то коли-небудь усе одно помре, як і ми, вибачте за таке нагадування, я теж не можу вибачити собі свою ж передбачливість.
Гострий смак насолоди, відчуття холодне і різке, як любов. Може, це та милість, яку ви називаєте Божою? Так? Якщо вона помре, то в момент смерті перетвориться з дівчини на жінку. Ні, це не смерть, не цього я бажаю для моєї головної героїні: це лише дорожньо-транспортна пригода, навіть не катастрофа. Її бажання вижити було схожим на інше бажання, якого вона не знала, тому що була незайманою, але про яке інтуїтивно здогадувалась, бо лише зараз почала розуміти, що жінка одразу народжується жінкою, з першого крику. Доля жінки — бути жінкою. Вона відчувала болісну мить, коли любов втрачала свою силу. Так, болюче цвітіння, таке складне, що вона відчувала, як болить тіло й те, що ви називаєте душею, а я називаю це — як?
Тут Макабеа промовила фразу, якої ніхто з перехожих не зрозумів. Вимовила чітко й виразно:
— А як же майбутнє.
Чи була це туга за майбутнім? Я чую давню музику слів і слів, так, лише так. Саме цієї миті Макабеа відчула сильний напад нудоти, її мало не вирвало, і вона хотіла вирвати чимось нетілесним, тим, що світиться. Тисячокутною зіркою.
Що я зараз бачу і мене це лякає? Бачу, що її вирвало кров’ю, сильний спазм, нарешті одна стінка шлунка торкнулася іншої: перемога!
А в цей час — у цей час раптовий передсмертний крик чайки, ненажерливий орел, що підняв у повітря молоду вівцю, пухнастий кіт, що розриває на частини брудного пацюка — живе пожирає живе.
І ти, Бруте?!
Так, саме так я хочу оголосити, що — що Макабеа померла. Переміг Принцип Темряви. Нарешті коронація.
Якою ж була правда моєї Маки? Досить відкривати правду, її більше немає: сталося. Запитую: а що є? Відповідь: нічого.
Але не оплакуйте мертвих: вони знають, що роблять. Я був у країні мертвих, і після пережитого чорного жаху воскрес у всепрощенні. Я невинний! Не крайте мене! Я не продаюся! Горе мені, все пропало, і це моя провина. Я хочу, щоб мені помили руки й ноги, а потім — потім щоб їх змастили пахучими священними оліями. О, як хочеться радості. Зараз я змушую себе голосно реготати. Але, невідомо чому, не сміюсь. Смерть — це зустріч із самим собою. Розпростерта на землі, мертва, Макабеа була такою великою, як мертвий кінь. Найкраща угода така: не вмирати, тому що вмерти замало, це не звершить мене, а я так цього прагну.
Макабеа вбила мене.
Нарешті вона звільнилась і від себе, і від нас. Не бійтеся, смерть — це мить, вона швидко минає, я точно знаю, бо щойно помер разом із цією дівчиною. Пробачте мені цю смерть. Я не міг уникнути її, люди приймуть усе, тому що вона до того цілувала стіну. Але раптом я відчуваю сильне обурення і кричу: це вбивство голубок!!! Життя — це розкіш.
Гаразд, проїхали.
Вона мертва, дзвонили дзвони, але їхня бронза не мала звуку. Тепер я розумію цю історію. Вона — в неминучості, яку несуть у собі ледве-ледве чутні дзвони.
У величі кожного з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час зірки», після закриття браузера.