BooksUkraine.com » Дитячі книги » Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків 📚 - Українською

Читати книгу - "Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків"

130
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків" автора Анатолій Григорович Костецький. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 89
Перейти на сторінку:
дружину, пішов у будинок. Родина повечеряла, й він запропонував лягати спати, бо хотів, щоб син з дружиною скоріше поснули і не заважали йому вночі чергувати біля сараї.

За півгодини Лукерія Луківна й син уже спали.

Сидір Силович прихопив про всяк випадок швабру — яка не яка, а зброя! — тепліше одягнувся й вийшов у сад. Там він гарненько замаскувався в кущах перед сараєм. Вереснева ніч видалася такою тихою й лагідною, що Сидір Силович і незчувся, як закуняв на своєму посту…

Прокинувся він раптово, від того, що в сараї тихо рипнули двері!

Сидір Силович підвів голову та так і закляк від несподіванки: із шпарини над дверима сараї пробивалося світло!

Він хотів був зразу заскочити всередину, та раптом помітив під ногами в траві замок — і в його голові сяйнула чудова ідея. «Ану, — подумав Сидір Силович, — візьму та й зачиню злодюгу, а сам — по міліцію! Нехай розберуться. Хто його зна, що воно за людина? А може, рецидивіст озброєний. Що такому моя швабра!»

Він обережно підняв замок і тихо-тихо накинув його на петлі.

«Отак тобі, любесенький, і треба, щоб не вештався ночами по чужих сараях! — радів подумки Сидір Силович. — Посидь трошечки, відпочинь, бо скоро тебе повезуть, добродію, ой, і далеченько ж повезуть!..» Для повної гарантії він іще підпер двері шваброю, скрався на вулицю й помчав щодуху до райвідділу міліції.

— Рятуйте! — хекнув Сидір Силович просто з порога. — Грабують! — І знесилено впав на лаву.

— Де? Кого? Чому? Навіщо? — швидко спитав сержант, на ходу пристьобуючи кобуру.

— Там! Мене! — відказав Сидір Силович і вискочив за двері. Сержант, ледве встигаючи, припустив слідом.

Коли вони наблизилися до будинку, Сидір Силович підніс пальця до вуст — тсс! — і навшпиньках пішов у сад. Кроків за тридцять до сарая він кивнув на двері й прошепотів:

— Оно, де світиться!..

Сержант вправним рухом вихопив із кобури пістолет, зняв запобіжник і наблизився до дверей. Спершу він зазирнув у шпарину, але нічого не розгледів. Тоді сержант відставив убік швабру, нечутно зняв замок і, набравши повні груди повітря, щосили штовхнув двері ногою.

— Руки вгору! Ні з місця! — вигукнув він таким страшним голосом, що й сам трохи злякався, — і враз застиг від подиву: перед ним за невеличким саморобним столиком заніміло сидів хлопчина років десяти з блідим від переляку обличчям.

Сержантові відразу зробилося соромно: і треба ж таке, на дитину зі зброєю наскакувати! Він хутко засунув пістолет у кобуру й кинув хлопчакові:

— Не бійся, то я так… тренуюся. А ви, громадянине, — уже з металевими нотками в голосі обернувся сержант до Сидора Силовича, — ходіть-но сюди!

На порозі з’явився переляканий Сидір Силович, глянув на хлопчика — і тільки очима закліпав:

— Це — ти?!

— Ви знаєте цього хлопця? — допитливо подивився на нього сержант.

— Та як вам сказати… — зніяковів Сидір Силович. — Річ у тім, що це… це — мій син…

— Ет! — сердито махнув рукою міліціонер. — До чого дійшли: власних дітей не впізнають! Злодій, бачте, грабують!.. — Він обсмикав форму, поправив кобуру й пішов із сараї, кинувши наостанку: — Коли б моя воля, вкатав би вам, громадянине панікер, п’ятнадцять діб за хуліганство! — І сержант зник у темряві.

Тільки тепер батько й син почали поступово приходити до тями.

— Як це зрозуміти? — першим оговтався Сидір. Силовий. — Ти чому тут, а не в ліжку?

— Уроки на завтра вчу, — нічого кращого не міг вигадати син, якого спіймали на гарячому. Ним, як ви вже здогадалися, був не хто інший, як Христофор.

— Уроки?! — ступив батько до поличок і зняв пляшечку із залишками соляної кислоти. — Це — уроки?! І це? — Він по черзі тицяв пальцем у баночки, коробочки та бляшанки, що донедавна спокійнісінько перебували у шухляді «Побутова хімія».

При цьому в нього був такий грізний погляд, що син зрозумів: попереду серйозна розмова! Він вирішив мовчати, як герой.

Батько наче прочитав його думки.

— Чого мовчиш! — підвищив він голос. — Я вимагаю пояснень!

— Нема чого пояснювати.

— Як — нема?! Ми з мамою місця собі не знаходимо, гадаємо, що у нас у домі діється, а це, виявляється, наш рідний синочок сюрпризи влаштовує.

Раптом Сидір Силович замовк і втупився поглядом у сина. Той, доки батько вичитував йому, намагався непомітно заштовхати під стіл якусь невеличку поліетиленову каністрочку. Але Сидір Силович помітив! Він підскочив до сина:

— Ти що ховаєш від мене, негіднику?! Ану, показуй! — І нахилився, щоб вихопити каністрочку з-під столу: вона була, як він уже розгледів, з якоюсь зеленкуватою рідиною. Але син заступив йому дорогу.

— Звідки це? — ще більше розсердився батько. — Признавайся, де вкрав!

— Не крав я! Назбирав грошей — і купив! Два тижні морозива не їв і кіно не дивився!

1 ... 24 25 26 ... 89
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків"