Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

Захоплення Львова українцями викликало значне занепокоєння в польських політичних і військових колах, які розуміли всю політичну і стратегічну вагу Львова. Тому польське командування спрямувало всі зусилля на відібрання Львова від українців.

З 1 по 22 листопада 1918 року на вулицях Львова точилися жорстокі і криваві бої, щастя схилялось то на бік українців, то на бік поляків. Як одна, так і друга сторони підтягали до Львова свіжі бойові сили. На допомогу українським силам до Львова прибули частини Українських Січових Стрільців, що перед тим перебували в Буковині, але це був останній резерв. У ніч з 21 на 22 листопада українська залога змушена була покинути Львів та зайняти фронт на схід від нього. Це був великий моральний і політичний удар для українського визвольного руху в Галичині. Польські війська виграли бій за Львів, але це не зламало дух українського народу в Галичині.

Боротьба розпочалася з новою силою на широкому фронті, починаючи від Сокаля і аж до річки Дністра. В цій боротьбі політичні і військові умови сприяли Польщі, а не українцям.

Для історії Української Галицької Армії розпочався новий період її існування і бойових дій. Усі тилові сили її були скеровані на фронт, оголошено мобілізацію населення, створювалися нові формування, провадилася переорганізація Галицької Армії. Командуючим Галицькою Армією було призначено генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Начальником штабу — генштабу полковника Мішківського. Обидва — старшини колишньої Російської Армії.

Праця по організації Української Галицької Армії велася в надзвичайно важких умовах. Бракувало досвідчених штабних та муштрових старшин, підстаршинських кадрів, зброї, амуніції, одягу. Відчувалася велика нестача харчів, бо Галичина під час великої війни була головним театром війни, завдяки чому цілі села і міста та великі господарства були знищені, а поля — зриті окопами. Населення напівголодувало. Незважаючи на такі важкі обставини, Галицька Армія вже до 1 січня 1919 року, після напруженої праці всього армійського складу, прийняла до певної міри організовані форми.

В грудні 1918 року Українська Галицька Армія була поділена на окремі групи в складі 3-5 куренів піхоти, при 2-3 батареях, при невеликій кількості кінноти, виключно для підтримки зв'язку. А на початку 1919 року організація Галицької Армії прийняла остаточні форми. Армію складали три армійських корпуси, по чотири піхотні бригади в кожному. Кожну самостійну групу чи самостійні курені злучено в бригади, а бригади — в корпуси. До 1-го корпусу належали такі бригади: 5-а Сокальська, 6-а Равська, 9-а Белзька і 10-а Янівська. До 2-го корпусу належали: бригада Українських Січових Стрільців (от. Ос. Букшований), 2-а Коломийська (от. Тінкль), 3-я Бережанська (полк. А.Вольф), 4-а Золочівська (от.д-р Ст. Шухевич). До 3-го корпусу: 7-а Львівська (полк. А. Бізанц), 8-а Самбірська (полк. А. Кравс), 11-а Стрийська і Гірська (от. Черського). Кожна бригада складалася з 4-х піхотних полків, гарматного полку, сотні саперів і відділу кінноти. Один курінь мав 3-4 сотні піхоти і сотню скорострілів. Кількість гармат різного калібру доходила до 50-60. Галицька Армія налічувала у грудні 1918 року 20 тисяч стрільців.

Налагоджено та приведено до ладу запілля армії. Територію Галичини поділено на три військових округи: Львівський, Станіславівський і Тернопільський. Ці округи, нашвидку організовані, вже розпочали забезпечення фронту людьми, кіньми, харчами, амуніцією та іншим. З Великої України налагоджено було постачання військового матеріалу і тих запасів, що залишилися після розвалу Російської Армії.

Між тим бої на фронті точилися безупинно. Загальна ситуація на 1 грудня 1918 року була такою:

Лінія бойового фронту поволі визначалася та проходила через такі пункти: Сокаль — Рава-Руська, на сході: від Ярослава на схід від Львова, далі через Рудки на схід від Перемишля, Добромиль до Балигорода.

Центральним пунктом боротьби був Львів. Нафтовий район Дрогобич — Борислав, головний скарб Галичини, мусив бути і головним фронтом боротьби між польською й українською арміями. Фронт на північ від Львова мав другорядне значення.

Польські сили значно збільшились, але, головним чином, в центральному пункті фронту — у Львові. Загальна кількість оборонців Львова доходила до 12 000 бійців. Це були регулярні частини та бойові відділи, складені з польських добровольців, переважно молоді. Найголовнішим завданням польського командування було утримати в своїх руках Львів, зайняти нафтовий район Дрогобич — Борислав, відкинути Українську Галицьку Армію на схід. Сили Польської Армії на загальному фронті доходили до 20 000 бійців, але ті сили з кожним днем збільшувалися, поповнювалися з глибини Польщі, а пізніше прибув польський корпус, сформований у Франції під командою генерала Галера, який остаточно вирішив долю боротьби за Львів на користь поляків.

Українське ж командування мало наспіх сформовану армію в складі до 20 000 бійців при 40-50 гарматах. Не бажаючи випускати ініціативи зі своїх рук, українське командування вирішує атакувати ворога, маючи загальним завданням захопити Львів, відкинути ворожі сили за річку Сян. Наступ розпочався 27 грудня 1918 року. Українські частини захопили передмістя Львова, просунулися вперед в інших точках фронту, але після кількаденних боїв, вичерпавши свої сили в упертих боях з поляками, примушені були відійти на попередні позиції.

Група українських військ, що атакувала Львів, складалася приблизно з 7000 бійців, майже без важкої артилерії, з примітивними засобами зв'язку. Замало вишколені частини, малий запас амуніції, молодий та недосвідчений командний склад — от що спричинилося до невдачі наступу. Але разом з тим після цього бою молода Українська Галицька Армія усвідомила свої хиби та мала змогу оцінити сили й упертість ворога.

Після грудневого наступу командування як з одного боку, так і з другого зрозуміло, що боротьба армій за здійснення своїх національних завдань прийме затяжний характер і буде запеклою й упертою. Водночас, як на фронті йшли безперестанні бої, обидві армії гарячково взялися за упорядкування своєї організації, за зміцнення свого фронту й запілля, за творення нових частин. У цій праці перевага була на боці поляків як з боку політичного, так і стратегічного.

Стратегічне завдання для нашої армії залишилося тим самим. Українська Галицька Армія, що складалася з трьох корпусів, зайняла приблизно такий фронт:

3-й корпус (полк. Кравс) — від кордону з Чехією, біля міста Балигород, далі через місто Хирів до Львова.

2-й корпус (полк. Тарнавський) — від села Басівка, далі через Сокільники — Козільники — Лисиничі — Малехів —