Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

Подумати лишень: свого часу вони могли окупувати Швейцарію за кілька годин, і тепер він походжав би залами цього палацу, як господар, а Массон не був би навіть дворецьким — велика честь для самовпевненого бовдура, який намагається триматися на рівних з бригадефюрером СС.

Ад'ютант доповів, що приїхав Массон. Шелленберг, посміхаючись широко й привітно, поспішив назустріч бригадному полковникові.

Вони обідали вдвох у просторій залі. Шелленберг хвалив їжу й вина, дібрані Массоном, розмова точилася неквапом, здавалося, двоє добре знайомих чоловіків, уже давно обговоривши всі теми й проблеми, трохи нудяться, не знаходячи слів, і тому кажуть якісь банальності, погано слухають один одного.

— Добре у вас, у Швейцарії, тиша й спокій, — сказав Шелленберг і надпив вина.

— Не кажіть. Війна змінила ритм і нашого життя.

— Не помітив.

— Усе пізнається в порівнянні.

— Можливо… Після нашого гармидеру тут у вас починаєш особливо відчувати принади мирного життя.

Массон не підвів очей від тарілки, щоб Шелленберг не помітив його подиву: якщо вже сам бригадефюрер почав розмову про мир… Коли б не почув на власні вуха, ніколи б не повірив…

Шелленберг, не діставши жаданої підтримки від бригадного полковника, удав, що смакує вино.

— Французьке? — запитав.

— Так, ще з довоєнних запасів.

— Смачно… Довоєнне, кажете? Цікаво, все довоєнне має якийсь небуденний вигляд, незвичайну якість чи просто присмак. Як це вино: воно чудове, мов довоєнна Європа…

Массон відчув, як його обличчя починає видовжуватися. Взяв пляшку, щоб хоч якось приховати своє збентеження.

Шелленберг удав, наче нічого не помітив. Вів далі удавано простодушно:

— Німецький народ змусили занести меч, та найзаповітніші наші мрії пов'язані з миром. Так, мій дорогий полковнику, я не обмовився, з миром, і я знаю, що дехто з високих діячів країни добре усвідомлює, що кордони рейху в розумних рамках тридцять дев'ятого року задовольнили б обидві сторони…

Массон мало не похлинувся. Що це, зондування, чи не візьме на себе Швейцарія посередництво в переговорах про мир? Чи просто тонко задумана провокація? Але він не має права сказати «так» чи «ні», найкраща рада — мовчати.

А Шелленберг вів далі, скоса позираючи на бригадного полковника:

— Я знаю: дехто на Заході вважає цю війну божевіллям, я не можу погодитися з ними, та, зрештою, без кінця це тривати не може — щирі інтереси рейху на Сході й тільки на Сході. Там, на величезних просторах Росії, ми ведемо війну за свободу західного світу, я підкреслюю — всього західного світу, не поминаючи й Швейцарії, вашої маленької, — наголосив, — але вельми симпатичної країни.

— Швейцарія завжди обстоюватиме свій нейтралітет, — наважився обережно вкинути Массон.

— Фюрер це розуміє. — Шелленберг уважно подивився на бригадного полковника. — Мене проте неабияк непокоїть безпека фюрера… — Він зробив промовисту паузу, наче акцентував на своїх останніх словах.

Массон знову промовчав. Шелленберг подивився на вікно крізь кришталь високого, з тонкою ніжкою келиха, повторив:

— Так, я неабияк тривожуся за безпеку фюрера. — Зітхнув і мовив зовсім іншим тоном. — Отже, Німеччина веде війну за свободу Європи, а тут, під самісіньким боком рейку, вмостили кубельце його вороги…

— Певно, ви перебільшуєте, бригадефюрер.

— У жодному разі. Наші пеленгатори виявили на вашій території рації…

— Здається, ці хлопчиська з «Інтелідженс Сервіс» зовсім знахабніли! — Массон сердито відсунув тарілку.

Шелленберг поглянув на нього задумливо, немов оцінював цей демарш бригадного полковника.

— А-а… — зневажливо махнув рукою. — У вас і у Франції та Бельгії англійських агентів чи місцевих підпільників, що ведуть передачі на Англію, вистачає. Картотека функабверу пухне на очах. Та вони не цікавлять нас, ми знешкоджуємо цих радистів, коли настає їхня черга, звичайно, не на вашій території. Але швейцарські агенти «Інтелідженс сервіс» не дуже хвилюють мене…

— То що ж? — скинув брови бригадний полковник.

— Російські радисти.

— На території Швейцарії?!

— І користуються заступництвом.

Массон згадав, що ввечері всю цю розмову прослуховуватиме генерал Гізан. Відповів підкреслено офіційно:

— Ви помиляєтесь, бригадефюрер. Повторюю: ми — нейтральна країна, і кожного викритого агента негайно заарештовують чи висилають.

— А проте ми маємо відомості, що дві рації ведуть з території Швейцарії передачі на Москву.

— У вас є докази?

— На жаль, наші пеленгатори далеко, і ми не дамо вам точних координат. Але друга рація нещодавно почала виходити в ефір десь під Цюріхом.

— А перша?

— У Женеві.

— У нас обмаль пеленгаторів, — поскаржився бригадний полковник.

— Наша служба могла б пожертвувати кількома «майбахами».

— Відпадає, — похитав головою Массон. — Якщо дізнаються англійці…

— Скандал? — посміхнувся Шелленберг. — Але ж ми готові на все.

— Це погроза?

— Ну, що ви! Побажання.

— Та чи певні ви, що то — росіяни?

— Поза всякими сумнівами. Нам вдалося розшифрувати кілька радіограм. їхній зміст промовляє сам за себе. Ось, прошу вас… — Шелленберг потер чоло, згадуючи. — «Із Франції на Схід, напевно, в район Сталінграда, перекидаються вісімдесят сьома, сто двадцять третя і триста вісімдесят сьома піхотні дивізії та дивізії СС «Дас Рейх»… І підпис — ПТ-ікс. Ви чули про такі позивні?

Массон дивився на Шелленберга застиглим поглядом: таке самісіньке повідомлення бюро ХА одержало від Коломба. Отже, той водночас працює і на росіян.

— Не може бути… — мовив розгублено.

— Чому ж бо — це факт.

— Так, це, мабуть, росіяни, — нарешті оговтався Массон.

— Ви розумієте, які це важливі повідомлення. Чи ж можемо ми терпіти в себе під