Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

— Ясно, як божий день!

Массон був так пригнічений почутим, що не звернув уваги на те, яким тоном мовлено останні слова. Зрештою, він проковтнув би тепер пілюлю, хоч би яка гірка вона не була.

— Я дам вам відповідь завтра, бригадефюрер. Сподіваюсь, у цьому замку вам непогано. Та й погода змилостивилась. Прогулянки на катері чи полювання?..

— З вашого дозволу я просто хотів би подихати свіжим повітрям.

— Усе до ваших послуг, бригадефюрер…

Генерал Гізан, прослухавши запис розмови Массона з Шелленбергом, запитав:

— Коломб працює і на росіян?

— Гадаю, так.

— Але ж, якщо гестапо добереться до нього і зуміє вивезти в Німеччину живим, він може сказати все.

— Ваша правда.

— І тоді вони звинуватять нашу секретну службу в зв'язках із росіянами. Розумієте, чим це загрожує Швейцарії?

— Ще б пак!

Гізан пройшовся по кабінету, заклавши руки за спину.

— Але ж ситуація в Сталінграді, здається, змінюється? — запитав.

— Вони стоять на смерть.

— Так, і тон останнього виступу Гітлера не такий уже й оптимістичний.

— Ви хочете сказати…

— От що, Массон, за Коломба ви відповідаєте головою!

— Зрозуміло. Його охоронятимуть найдосвідченіші агенти.

— Ви що-небудь знаєте про другу рацію росіян?

— Поки що ні.

— Зможете знайти її?

— Гадаю, так.

— Чудово. Передайте Шелленбергові, що я наказав вам знайти й знешкодити російського радиста.

— Але як це відіб'ється на наших стосунках із Коломбом?

— Ви запевните Шелленберга — і все. Радист нехай працює… — Гізан посміхнувся. — Поки вони дивляться на Схід, їм ніколи озиратися на нас, Массон. Особисто я певен цього. А як вважаєте ви?

— Я згоден з вами, генерале.

— От і добре. Ви заарештуєте російського агента, лише упевнившись, що гестапо вистежило його і збирається ліквідувати. До речі, як ви думаєте, що мав на увазі Шелленберг, говорячи про безпеку фюрера?

Массон лише знизав плечима.

Надворі йшов дощ із мокрим снігом, дув пронизливий вітер, і Дюбюель із задоволенням переступив поріг перукарні. Міцний запах дешевих парфумів залоскотав ніздрі, та навіть цей запах, завжди трохи прикрий Дюбюелеві, після холодної і мокрої вулиці не здався вже таким.

Дюбюель повісив пальто й капелюха на вішалку й попрямував до крісла, від якого йому приємно всміхався товстун у білосніжному халаті.

— Добрий день, — вклонився ґречно, — а я вже думав, чи, бува, чого не скоїлося?

В його очах Дюбюель завважив щось: чи то застереження, чи то глибоко зачаєний страх — на мить зупинився, та перукар відступив, показуючи на крісло, і Дюбюель сів, простягнувши ноги в мокрих черевиках.

— Справи… Все справи… — поскаржився він, щоб якось підтримати розмову. Нагло побачив, як із підсобного приміщення вискакує кремезний чоловік; миттю все зрозумівши, він рвонувся, поваливши крісло, до виходу, однак у дверях уже стояв із пістолетом другий агент.

Дюбюель одступив, озирнувся на вікно, але й за вікном стовбичила постать з піднятим коміром.

Кремезний агент навалився на Дюбюеля, заламав руки, швидко обмацав, шукаючи зброю. Дюбюель лише посміхнувся: пістолета не носив, знаючи, що під час випадкової облави чи затримання зброя тільки викаже його.

— Руки! — наказав агент.

Дюбюель простягнув йому руки, і той клацнув наручниками. Агент підштовхнув його до стіни.

— Стояти й не рухатися! — гримнув. — Викликай машину, — наказав другому.

Дюбюель стояв, з огидою дивлячись на брудні, у масних плямах шпалери. Розбігалися увсібіч якісь лінії, схрещувалися і знову розбігалися, щоб більше не зустрітися. Думав: безглуздя якесь — його взяло гестапо, а він шукає, де схрещуються лінії на шпалерах.

Отак нездарно провалитися!

Посунувся трохи праворуч, до дзеркала, щоб хоч трохи бачити, що робиться за спиною.

— Ану стій! — тицьнув у спину пістолетом гестапівець. — Як вас тепер звати? — Він, повно, зазирнув у витягнуті з кишені документи. — Оноре Луеш? Так от, мосьє Луеш чи Дюбюель, ви сіли маком. Отже, раджу не рипатися.

«Затримання не випадкове, вони полювали саме на мене, — зрозумів Дюбюель. — Але як довідалися про перукарню? І треба ж бути таким телепнем! Подразнення шкіри, гарний перукар… Але хто ж знав про перукаря?»

Кан? Одначе з ним він бачився лише вчора ввечері, — зрештою, якби навіть Кана взяли, він би не сказав ні слова.

Жервеза?

Так, мадемуазель Пейрот! Колись він казав їй про цю перукарню…

Втім, не так уже й важливо, чому він ускочив. Головне — код! Книга шифру, захована на конспіративній квартирі, книга, яку лише він може передати «полковникові».

Дюбюель відчув біль у серці. Так, на зв'язок із «полковником» міг вийти лише він, правда, ще Коломб, та Коломб випадав із гри. Тепер існує бодай однобічний зв'язок, якщо ж Коломба схоплять, обірветься і він…

«Полковник» пошле під три чорти будь-кого, крім Жана Дюбюеля, а з гестапівської тюрми в Булонському лісі виходять лише мертвими.

На цю гадку Дюбюель вжахнувся. Безглуздий випадок — і який же лихий поплутав його зайти голитися!

За вікном загарчав мотор, і гестапівець вивів Дюбюеля. Його посадили в чорний «опель-капітан», машина вискочила на бульвар Де-Батіньйоль, проїхала повз парк Монсо і завернула до площі Етуаль. Промайнула Тріумфальна арка, Дюбюель зрозумів, що його везуть до Булонського лісу на головну квартиру гестапо.

… Почувши повідомлення про арешт Дюбюеля, Крейцберг наледве стримав бажання самому поїхати на Рю-Сосюр. Наказавши послати машину, подався до Беккенбауера.

— Штандартенфюрер приймає Ланвіца, — попередив його ад'ютант, але Крейцберг, відмахнувшись од нього, штовхнув двері.