Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Звір, який напружився перед стрибком, збентежився.

Кліві зосередився на думці про пантеру-самицю. Він сам ніби став цією самицею: ну навіщо той самець її лякає? Він думав про буцімто своїх (от дідько!) дитинчат, теплу печеру, про задоволення від вдалого полювання на білок...

Тварина повільно підійшла до Кліві й вигнула спину. Він відчайдушно чіплявся подумки за віднайдений образ. Яка чудова зараз погода, який чудовий хлопчик, оцей самець, такий великий, сильний, з такими гарними величезними зубами.

Звір замуркотів!

Кліві ліг, обгорнувся уявним хвостом і ніби зібрався поспати. Самець пантери спантеличено застиг. Мабуть, таки підозрював: щось тут не так. Він коротко, глибоко загарчав, повернувся й подався геть.

Сонце тільки щойно закотилося за обрій, землю огорнули сутінки. Кліві пойняв нестримний нервовий дрож, він ледь стримував істеричний сміх. Якби пантера залишилася біля нього ще на хвильку...

Він із зусиллям опанував себе. Слід було все серйозно обдумати.

Напевно, свідомість кожної тварини можна відрізнити за чимось характерним лише для неї, подібним до найтоншого запаху. Він один у білки, інший — у вовка, ще інший — у людини. Найважливішим питанням було те, чи можна його вистежити лише тоді, коли він думає про якусь тварину? Чи через його думки випромінюється те, що можуть відчути тварини, навіть тоді, коли він думає про інші речі?

Здається, пантера відчула його, коли він подумав саме про неї. Можливо, тому, що з цим мозковим імпульсом випромінювалося щось їй не знайоме. Невідомий «запах думки» цього разу збентежив звіра.

Гаразд, побачимо, що буде далі. Пантера, мабуть, не така вже й дурна. Вона повелася на його трюк просто тому, що її вперше так розіграли.

Але подібні хитрощі можуть спрацювати лише один раз.

Кліві ліг навзнак, задивився у небо. Він був надто стомлений, щоб рухатися, все тіло боліло. Що станеться цієї ночі? Чи полюють уночі тутешні звірі? Може, ніч тут є часом такого собі перемир'я? Та ну їх усіх до дідька — білок, вовків, пантер, левів, тигрів та оленів.

Кліві поринув у сон.

Наступного ранку він, хоч як це дивно, прокинувся живим. Усе нормально.

День мав бути чудовим. Кліві у доброму гуморі подався до свого корабля.

Від Поштовика-243 залишилася купа покрученого металу, розкиданого випаленою землею. Кліві знайшов металевий прут, підняв його та заклав за ремінь поштового наплічника. Не бозна-яка грізна зброя, але й вона додала впевненості.

Корабель був знищений цілком. Кліві вирішив пошукати якоїсь їжі. Поблизу він натрапив на кілька кущів, укритих плодами. Скуштував один: трохи терпкий, та загалом приємний. Кліві досхочу по-ласував фруктами й запив їх водою зі струмка, що протікав поблизу.

Жодних тварин поки що не було видно. Хоча, хтозна, може, вони саме зараз тихцем підкрадалися до нього.

Він постарався про це не думати — ліпше пошукати сховку. Непогано було б десь пересидіти до прибуття корабля рятувальників. Кліві блукав пологими пагорбами в пошуках скелі, дерева чи печери. Але у цій не надто гостинній місцевості не траплялося нічого, крім чагарників шість футів заввишки.

Близько полудня вкрай стомлений і роздратований Кліві почав з тривогою поглядати в небо. Чому досі не видно корабля? Він розраховував, що швидкісне судно екстреної допомоги має прибути не пізніше, ніж наступного дня по аварії.

Якщо поштмейстер скерував його правильно.

Нарешті Кліві щось помітив у небі. Придивився, й серце шалено закалатало. Матінко Земле!

Це був величезний птах. Він повільно кружляв над головою в людини, розправивши гігантські крила, то спустився нижче, то знову злітав у височінь, поки нарешті полетів геть.

Він дивовижно нагадував хижого птаха, що харчується падлом.

Кліві поплентався далі й уже наступної миті наскочив на чотирьох сліпих вовків.

Це стало відповіддю на головне запитання. Його таки можна вистежити за характерним «запахом думки». Вочевидь звірі цієї планети відчули, що ця істота не настільки чужа, щоб її не можна було з'їсти.

Вовки обережно наближалися. Кліві спробував застосувати той самий прийом, що й учора. Дістав з-за паска металевий прут і подумав про себе як про вов-чицю: буцімто вона шукає своїх дитинчат. Чи не допоможе їх знайти котрийсь із вас, панове? Вони були десь тут лише кілька хвилин тому. Один зелений, другий рябенький, третій…

Мабуть, у сліпих вовків не буває рябеньких вовченят. Один з них стрибнув до Кліві.

Кліві навідліг уперіщив його залізним прутом, і вовк відскочив.

Звірі зімкнулися плечем до плеча й приготувалися до нападу.

Відчайдушним зусиллям думки Кліві намагався навіяти їм, що його взагалі нема на світі. Нічого не виходило. Вовки наступали.

Кліві згадав про пантеру. Уявив себе пантерою, великою, сильною пантерою — і вона була не від того, щоб гарненько пообідати вовком.

Це зупинило звірів. Вони занепокоєно заметляли хвостами, але не відступили.

Кліві заревів, почав гребти землю ногою, потім рушив вперед. Вовки позадкували, але один таки прослизнув у тил.

Кліві рухався боком, намагаючись уникнути оточення. Здається, вовки не надто йому повірили. Мабуть, пантера з нього вийшла така собі. Хижаки припинили відступ.

Один хижак чигав ззаду, решта стояли перед Кліві. Із заслиненої пащі кожного звисав язик. Кліві люто заревів, розмахуючи прутом. Один звір кинувся навтьоки, але той, що встиг зайти ззаду, стрибнув, вчепився в поштовий наплічник і звалив Кліві з ніг.

Коли вовки накинулись всією зграєю, Кліві знову осяяло натхнення. Він уявив себе змією, стрімкою, зі смертоносними отруйними зубами, готовою блискавично вражати ворогів.

Хижаки миттю відскочили. Кліві зашипів і вигнув шию так, ніби вона позбавлена кісток. Вовки сердито гарчали, але бажання нападати не виказували.

І тут Кліві схибив. Він знав, що слід уперто й нахабно дотримуватися обраного образу. Але тіло не підкорилося йому. Він не витримав, мимоволі зірвався на рівні й кинувся навтьоки.

Вовки погналися за ним. Кліві бачив, як у небі кружляють грифи, сподіваючись на поживу. Він опанував себе й знову спробував стати змією, але вовки не зупинилися.

Мисливці на падло підказали йому нову ідею. Кожен космонавт знає, який вигляд має земля, коли на неї дивляться з висоти. Кліві вирішив стати птахом. Уявив, як злітає в небо, стає на крило, підіймається вище, пливе в повітрі, вдивляючись у зеленавий простір, що розгортається під ним унизу.

Вовки знову розгубилися, закружляли по колу, час від часу підстрибуючи вгору. Кліві, кружляючи, злітав щораз вище, водночас повільно задкуючи.

Поки вдалося нарешті позбутися вовків, уже звечоріло. Кліві був украй виснажений. Йому вдалося прожити ще один день. Але вочевидь кожен такий гамбіт може