Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Він довго не міг заснути, в темряві дивився у нічне небо. Але бачив там самі лишень зірки, а вухо час від часу вловлювало то вовче гарчання, то ревіння пантери. Звірам снився сніданок.

Ранок настав швидко. Сон не відновив сили: Кліві прокинувся таким само втомленим, яким був увечері. Він лежав і пасивно очікував.

Де подівся рятувальний корабель? У них було достатньо часу. Чому ж вони досі не прибули? Якщо затримаються ще трохи, пантера...

Про це не можна було думати. Праворуч він почув гарчання.

Кліві вирішив відійти подалі від джерела звуку. Краще вже мати справу з вовками…

Про це теж не слід було думати, бо відразу до ревіння пантери приєдналося вовче виття.

Кліві побачив пантеру й кількох вовків, що підступали з іншого боку. Сяйнула миттєва думка: він зможе дати цьому раду. Якби вовки напали на пантеру, або навпаки, він міг би накивати п'ятами...

Але всі хижаки цікавилися виключно ним. З якого дива їм битися одне з одним, коли він стоїть тут, випромінюючи навколо свої страх і безпорадність, і вони все це відчувають?

Пантера наближалася. Вовки залишалися осторонь, мабуть, сподіваючись вдовольнитися рештками. Кліві спробував знову ввімкнути птаха, але пантера, якусь мить провагавшись, знову рушила до нього.

Кліві позадкував у бік вовків. Якби ж можна було на щось видертися! Хоч би тут стирчала скеля чи росло високе дерево...

Але ж залишалися ще чагарники! Відчай додав йому дивовижної винахідливості. Кліві уявив себе кущем. Він і гадки не мав, про що мають думати кущі, але старався щосили.

Тепер він цвіте. Одна гілка в нього зламана після останньої бурі. Та загалом він — доволі гарненький кущик.

Кінчиком гілочки він відчув, що вовки зупинилися. Пантера обійшла його, понюхала і відвернулась.

Справді, думав він, кому заманеться гризти куща? Я, мабуть, здався тобі чимось іншим, але насправді я просто кущ. Ти ж не хочеш зжувати жмут листя?

Ще, не дай Боже, зламаєш зуба на моїх гілках. Хто коли чув, щоб пантери гризли кущі? Я — кущик. Запитай у моєї мами. Вона також кущ. Ми всі були кущами, ще з кам'яновугільного періоду.

Пантера не виявляла жодних ознак агресії. Але й не збиралася йти геть. Кліві не знав, скільки йому вдасться протриматися. Про що ж думати далі? Про красу весни? Про гніздо дроздів у своєму волоссі?

На його плече сіла маленька пташка.

«Тільки тебе й бракувало! — подумав Кліві. — Вона також має мене за кущ і збирається звити гніздечко в моїх гілках. Ну що ж, чудово. Інші кущі ще й заздритимуть».

Пташка легенько дзьобнула Кліві у шию.

«Обережніше, — подумав Кліві. — Ти ж не збираєшся псувати кущ, який дає тобі притулок?»

Пташка дзьобнула знову. Далі міцно вчепилася кігтиками й почала довбати шию Кліві з швидкістю відбійного молотка.

«Та де ж ти взявся, клятий дятел?» — подумав Кліві, намагаючись не вийти з образу куща. Тут він зауважив, що пантера виказує ознаки неспокою. По тому, як пташка разів із п'ятнадцять боляче клюнула його в шию, Кліві не стерпів. Він згріб нещасного птаха у жменю й пожбурив його у пантеру.

Звір хотів схопити пташку зубами, але не встиг. Розгніваний дятел, не розуміючи, що коїться, облетів навкруг голови Кліві й подався шукати спокійнішого куща.

Кліві знову вдав кущ, але тепер це вже не спрацювало. Пантера вдарила його лапою. Кліві зірвався з місця, але перечепився об вовка й сторчголов покотився по землі. Пантера заревла над самісіньким вухом, і Кліві зрозумів, що ось тепер він уже труп.

І тут пантера чомусь завагалася.

Тоді Кліві перевтілився в труп аж до кінчиків пальців. Він був мертвий уже багато днів, навіть тижнів. З нього давно стекла кров. Його тіло розклалося. Все, що від нього залишилося — суцільна гнилизна. Жодна нормальна тварина не доторкнеться до нього, хоч би якою голодною вона була.

Пантера, здавалося, з цим погодилась і відійшла. Голодні вовки завили, але також відступили.

Кліві подовжив термін свого гниття ще на кілька днів. Він повністю зосередився на думці про власну непридатність для їжі, про свою огидність. Ці думки виявилися достатньо переконливими, адже він і справді не міг повірити, що хтось може його їсти.

Пантера поволі відступала, слідом подалися й вовки. Він був врятований! Він міг би хоч усе життя залишатися трупом, якщо це необхідно...

І раптом Кліві справді відчув запах гнилого м'яса. Озирнувся й побачив біля себе величезного птаха, схожого на земного грифа.

Кліві ледь не заплакав. А з цим як упоратися? Повільно переступаючи лапами, птах рушив до нього. Кліві підхопився й відштовхнув грифа ногою. Якщо його хтось і має з'їсти, то все-таки у жодному разі не гриф.

І негайно повернулася пантера. Здавалося, що на її сліпій морді застиг вираз розчарування й гніву. Кліві замахнувся своїм металевим прутом. Якби ж тут було дерево, щоб на нього видертися, якби він мав пістолет, щоб стріляти, чи хоч смолоскип, аби відігнати тварин вогнем...

Кліві миттю збагнув, що знайшов рішення. Він спалахнув вогнем просто в морду пантері, й вона з виттям відскочила. Кліві швидко закрутився на всі боки, пожираючи суху траву, охоплюючи полум'ям чагарники.

Пантера з вовками кинулися навтьоки.

Тепер він справді взяв гору! Як це від початку не згадав, що всі тварини відчувають глибокий, інстинктивний жах перед вогнем. Господи, він повинен стати найбільшою пожежею, яка будь-коли траплялася тут!

Легкий вітерець підхопив, роздмухав його вогонь і покотив ґрунтом. Білки вискакували з кущів і мчали геть від нього. Зграї птахів злітали в небо, пантери, вовки й інші тварини бігли всі вкупі, забувши про мисливський інстинкт, безтямно рятуючись від вогню!

Кліві почав усвідомлювати, що став справжнім телепатом. Із заплющеними очима він міг бачити, відчувати, що відбувається навколо. Він ревів і полум'ям просувався, розганяючи всіх перед собою, відчував їхній страх.

Саме так і мало статися. Хіба людина не завжди була господарем світу завдяки своїй здатності до пристосування й розвиненому інтелекту? Так сталося й цього разу. Пишаючись собою, він перестрибнув вузький струмок за три милі від місця, де почалася пожежа, запалив зарості кущів, спалахнув, розгорівся...

І раптом відчув першу краплю води.

Він і далі горів, але за однією краплею впало п'ять, потім п'ятнадцять, потім п'ятсот. Вода заливала його. Його паливо — трава та чагарники — швидко просякли водою.

Він вичерпався.

«Це просто несправедливо»,