Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

Зараз він бачив, що дівчину щось мучить, але він передумав запитувати про причини. Варону не хотілося б почути благання та стогони з проханням доставити її назад в рідні краї, де влітку так пишно, жарко та зелено. Хоча, не було нічого гіршого погаслою жінки, коли під тобою лише байдуже тіло, а в очах порожнеча, і вдвічі гірше, коли ця жінка ще й іскра, як Джин. Всупереч своїм переконанням, побудованим на минулому гіркому досвіді, Варон бажав, щоб Джин залишилася, тому що та ласка і насолода, котру вона йому подарувала ще досі зігрівали йому душу.

У нього дійсно давно не було жінки, ні в ліжку, ні тим більше в серце, і Джин змусила його згадати, що в житті є ще й інші задоволення, крім як кружляти в небі драконом і навчати воїнів мистецтву битви. Звичайно, він міг би розслабитися і лягти з будь-якою служницею, але то все було не те, порожнеча все одно нікуди не йшла. А з Джин вийшло інакше, від цієї дівчини віяло теплом, в ній було приховано і пульсувало полум'я почуттів, натякаючи на те, що така жінка може відчувати любов до драконів.

Варон знав, що це за почуття, сам він колись вже випробував ураганну одержимість жінкою і жорстоко обпікся, він кохав, але нажаль без взаємності. І коли Варон зробив Джин своєю, йому на мить раптом закортіло випробувати на собі, що це таке, коли люблять тебе. Тепер він вже сумнівався в правильності свого вчинку, але що сталося, того вже не скасувати, він відібрав дівчину у іншого владики і привіз її в своє гніздо.

- Річ у тім, - відповів він на її допитливий погляд, - Деякі нещасні замерзають на смерть, або оступаються, падаючи з обриву, або стають здобиччю снігових барсів. Тому ми тавруємо наложникам долоні. Руки, як правило, хижаки не доїдають, - Варон замовк, спостерігаючи, як вона відреагує на його слова. 

- Я зрозуміла, мені поставлять клеймо, - байдуже кивнула Джин. - А де моя родина? - і в її очах одразу спалахнуло тепло.

- Ти любиш їх, це дуже помітно, причому любиш дуже сильно, тому тебе так легко підкорити, знаючи твою слабкість, - Варон насупився, згадавши Атавана. - Там далеко, в долині є крайнє поселення наложників. Твою матір і сестру доставили туди. Може бути, я навіть дозволю тобі з ними побачитись, хоча хтось придумав закон, забороняючий це робити, - Варон навіть осікся, дивлячись на те, з яким обожнюванням дивилася на нього дівчина. Що ж, якщо вона буде дивитися на нього ось так, він навіть готовий порушити одразу кілька законів і табу.

- Цей закон вигадали для того, щоб ніщо не могло відвернути від служіння владикам. Коли тобі надають милість, відбираючи тебе в день твого повноліття - ти повинен забути про те, ким ти був, приймаючи те, що ти стаєш вічним слугою свого пана, сплативши собою життя і свободу своїх близьких, - сказала Джин, сумно посміхнувшись. - Так нас вчать старости, з народження вселяючи нам покору і страх перед драконами. Ми народжуємося на колінах, - Джин раптом поспішно відвернулася, щоб він не зміг побачити її очей. - Але я дуже вдячна тобі, владико, за твою благородну доброту, і за обіцянку побачити моїх рідних, моє серце переповнюється радістю. Навіть не знаю, чим я заслужила таку милість.

- А з боку це схоже на щось інше, але тільки не на радість, - багатозначно зауважив їй Варон. - А в тебе, виявляється, живе дух бунтарки. Цікаво. ... Ти вважаєш, що наложники і владики повинні існувати на рівних? Але ж вочевидь люди набагато слабкіші за драконів!

- Як я повинна тобі служити владика? - тільки й вимовила Джин, опустивши голову, сподіваючись, що він більше не буде продовжувати розмову про призначення людей в світі драконів.

- Я хочу, щоб вдень ти допомагала на кухні, а вночі, ... як ти і обіцяла, я хочу, щоб ти зігрівала моє ліжко. У цій фортеці три яруси, зараз ми на самому верхньому з них. Спустися вниз, там на тебе чекає конюх щоб поставити клеймо. Потім знайди лікаря, він допоможе вгамувати біль. Після чого вирушай на другий ярус, знайдеш Міру, вона давно просила у мене помічницю. Міра пояснить все інше, - стримано пояснив він, несподівано задавши їй останнє запитання, - Ти любила Атавана?

- Мені здавалося, що він мені подобався, - зітхнула Джин, хмурніючи на очах. - Іноді Атаван навіть піклувався про мене. А коли жорстокість все ж таки взяла гору в ньому - стало ясно, що я була всього лише забавою, як тисячі інших наложників, замкнених в стінах цитаделей, - і раптом на нього скинулися очі повні болю. - Ти ж знав, що дракони, бавлячись на своєму безжальному полюванні, вбивають бездітні пари наложників, а так само свої набридлі іграшки? Рвуть на шматки тих, хто догоджав їм і тих нещасних, кому боги не дозволили мати дітей?! О так, люди безперечно слабкіше драконів! А вбивати слабкого заради втіхи - це справедливо і несоромно! - з гіркотою видавила вона, намагаючись вгамувати тремтіння.

Варон якийсь час мовчав, задивившись у далечінь на одну з вершин, задумливо опустивши повіки. Але Джин чомусь була впевнена, що він обов'язково відповість їй, тому вона залишилася стояти поруч з ним, борючись з бажанням сховатися у нього на грудях. Тому що вона знала, що Варон не здатний на звірства, про які вона у нього питала, він був вище цього. ... І тим не менше він був драконом.

- Вважаю, клястися мені ні до чого, що тебе я на шматки рвати не стану, - сказав він вдумливо. - Якби люди мали повну свободу, не думай, що жорстокості стало б менше. За своєю природою люди так само кровожерні, хитрі і брехливі. Дракони панують в цьому світі, тому що здавна вони були поставлені охороняти рід людський від самих же людей, щоб уберегти цей світ від хаосу. Але час стер межу закону, і багатьох безчинств владик я не приймаю. І я не один такий, - на обличчі Варона майнула скупа ледь помітна посмішка. - Іди.