Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Про Ковпервуда починають писати в газетах, — сказав якось Енсон Меррил дружині за сніданком. На столі перед ним лежав номер «Таймс», і він зиркнув на заголовок, розміщений за тодішньою модою пірамідою, що проголошував: «Чиказькі громадяни звинувачуються в таємній змові. В окружний суд подали скаргу на Френка Алджернона Ковпервуда, Джадсона Ван-Сайкла, Генрі де Сото Сіппенза й інших». Далі йшли подробиці. — А я думав, що він — звичайний маклер.

— Я знаю про них лише те, що мені розповідала Белла Сімс, — підтримала розмову дружина. — А що про нього пишуть?

Енсон Меррил простягнув їй часопис.

— Мені завжди здавалося, що вони — вискочки, — проголосила пані Меррил. — Ніколи її не бачила, але кажуть, що вона — зовсім нестерпна.

— Цей філадельфієць непогано починає, — посміхнувся Меррил. — Я бачив його в клубі. Він справляє враження людини дуже розумної. Йому пальця в рот не клади.

Точно так само і пан Норман Шрайхарт, котрий неод­норазово помічав Ковпервуда в залах клубів «Келюмет» та «Юніон-ліґ», але дотепер ніскілечки ним не цікавився, раптом почав рознюхувати, що це за цабе. Височенного зросту, сильний, здоровий, як бик, і надзвичайно енергійний, він був прямою протилежністю зніженому Меррилові. Коли часописи стали згадувати Ковпервуда, Шрайхарт, зустрівши якось у клубі Едісона, підсів до нього на велику шкіряну канапу.

— Хто такий цей Ковпервуд, про котрого зараз стільки пишуть у газетах? — запитав він банкіра. — Ви ж усіх знаєте, Едісоне, і, пригадую, навіть якось знайомили мене з ним.

— Авжеж, як же, — весело відповідав Едісон, котрий, незважаючи на нападки, що сипалися на Френка, був загалом задоволений формою, якої набула його справа.

Пристрасті розгорілися, а це свідчило про те, що Ковпервуд діє доволі спритно, і головне — що він зумів відвернути підозру від махлярів, котрі стояли за його спиною.

— Він — уродженець Філадельфії. Кілька років тому перебрався сюди і відкрив хліботоргову та комісійну контору. Тепер він — банкір. Розумний чоловік, як мені здається. І достатньо багатий.

— Газети пишуть, що тисяча вісімсот сімдесят першого року він збанкрутував у Філадельфії, заборгувавши мільйон доларів. Це правда?

— Наскільки я знаю, це так.

— І він справді сидів у в’язниці?

— Так, наче сидів. Але, наскільки я розумію, жодних злочинів він не вчиняв, а просто чогось не поділив із місцевими фінансистами та політиками.

— І йому всього лиш сорок років?

— Щось близько цього. А чому це вас цікавить?

— Та так. Достатньо сміливий у нього план — обдерти старі газові компанії. Гадаєте, йому це вдасться?

— Ну, цього я не знаю. Адже мені відомо тільки те, що я прочитав у газетах, — обережно відповів Едісон. Йому взагалі не хотілося продовжувати цю розмову. Ковпервуд через підставних осіб намагався якраз ціною певних поступок дійти згоди й об’єднати всі компанії. Але справа поки не дуже клеїлася.

— Гм! — вимовив Шрайхарт, сам дивуючись із того, що ні він, ні Меррил, ні Арніл, ні інші функціонери не додумалися досі зайнятися виробництвом газу або скупити акції у старих компаній.

Із цією думкою він і пішов із клубу, а наступного ранку у нього вже виник власний план. Як і Ковпервуд, Шрайхарт був хитрий, холодний і розважливий підприємець. Він твердо вірив у майбутнє Чикаґо й усі починання, пов’язані з ростом міста. Коли діяльність Френка привернула його увагу до газових підприємств, Шрайхарт хутко зметикував, які можливості в них закладені. Мабуть, і зараз ще не пізно вступити в боротьбу. Якщо діяти достатньо спритно, то не виключено, що вдасться вихопити з-під носа супротивників цей ласий шматок. А якщо ні, то можна спробувати перетягти на свій бік Ковпервуда.

Людина владна, Шрайхарт не любив брати участь у справах як молодший компаньйон або дрібний вкладник. Якщо вже він за щось брався, то бажав розпоряджатися та керувати. Він вирішив запросити до себе Френка і побесідувати з ним. Секретар написав за його вказівкою лист, в якому Ковпервуда достатньо зрозумілими виразами просили зайти «у важливій справі».

Френк нині вважав своє становище у фінансовому світі Чикаґо достатньо міцним, однак він ще не забув, як зовсім нещодавно його чорнили всі кому не ліньки. Усе це разом узяте змушувало чоловіка ставитися з неприхованим презирством до всього людства — як до бідних, так і багатих. До того ж він добре пам’ятав, що Шрайхарт, котрому він був представлений, ніколи раніше не відзначав його навіть найменшою увагою.

«Пан Ковпервуд просить повідомити, — писала під його диктовку секретарка Антуанетта Новак, — що він зараз дуже зайнятий, але буде щасливий бачити пана Шрайхарта в будь-який час у себе в конторі».

Самовпевнений і владолюбний Шрайхарт лютував, отримавши цей лист, але потім розсудив, що від побачення з Ковпервудом шкоди не буде, а користь воно принести може, й якось під вечір пішов до нього в контору, де був прийнятий дуже люб’язно.

— А, пан Шрайхарт, як ся маєте? — привітав його Ковпервуд, простягаючи руку. — Дуже радий вас бачити. Ми, наскільки я пам’ятаю, зустрічалися з вами лише раз, кілька років тому.

— Так, так, пригадую, — відповідав Шрайхарт, широкоплечий, з квадратним обличчям, коротко підстриженими вусиками над упертою верхньою губою та жорсткими, пронизливими чорними очима. — Судячи з газет, якщо тільки їм можна вірити, — приступив він безпосередньо до справи, — вас цікавлять місцеві газові підприємст­ва, так?

— На газети ніколи не слід особливо покладатися, — чемно заперечив Ковпервуд. — Але, можливо, ви будете ласкаві спершу пояснити мені, що змушує цим цікавитися вас?

— Бачите, правду кажучи, — відповідав Шрайхарт, дивлячись упритул на Френка, — я сам цікавлюся газом. Це достатньо вигідна сфера для вкладання капіталу, а крім цього, до мене нещодавно звернулися дехто з членів правління старих компаній і просили допомогти їм об’єднатися (Шрайхарт брехав). Загалом мені хотілося б знати, невже ви справді розраховували домогтися таким шляхом якогось успіху?

Ковпервуд посміхнувся.

— Перш ніж обговорювати це питання, я хотів би отримати вичерпнішу інформацію про ваші наміри та