Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

рік, 14 квітня 1941 р., розкольники передали до німецького уряду «Меморандум про мету українського націоналістичного руху від Проводу Українських Націоналістів» у справі створення майбутньої Української держави. Мета руху — створити її, не більш, не менш як на всьому просторі від Карпат до Каспійського моря. Очевидно, що така мета радикально суперечила геополітичним планам німецького диктатора, який розглядав цей простір як життєво необхідний для свого, а не українського народу.

Нарешті, ще одна обставина. В ніч на 27 березня 1941 р. в Белграді стався державний переворот — військові усунули від влади принца-регента Павла та уряд, який підписав «Троїстий» союз. 6 квітня Німеччина розпочала війну проти Югославії. Завершилася вона 12 квітня. В ході війни Хорватія проголосила свою незалежність від Югославії. Я не в змозі підтвердити документально свою власну, нічим не обґрунтовану підозру, але…

«Але» перше. Якщо Чемберлен, Сталін, болгарський цар Борис, герой І Світової війни маршал Петен та десятки інших європейських та світових лідерів, політиків і просто громадян в той чи інший спосіб співробітничали/діяли узгоджено з Німеччиною, то чому в цьому звинувачують Степана Бандеру та його групу підтримки? На цьому етапі їх інтерес — розвалити СРСР — абсолютно збігався.

«Але» друге. Порівняльний аналіз політичних поглядів та практик особисто Бандери і Анте Павеліча, хорватських «усташів» (в перекладі українською — «повстанців») і прихильників Бандери, взаємин хорватських та українських націоналістів та їх провідників з лідерами Італії та Німеччини в ті роки, виходить за межі цієї розвідки. Але навіть побіжне знайомство з біографією Павеліча та Бандери, політичними практиками обох рухів у Королівстві Югославія та Республіці Польща, форми та методи боротьби, політична лексика та пропагандистська риторика, тощо, формують стійке відчуття — йдеться про близнюків. У цьому кожен охочий — за наявності часу та натхнення — може переконатися на власні очі, перечитавши бодай кілька десятків сторінок в Інтернеті. Тисячі їх!

Дезавуювавши Мельника та «материнську» ОУН, оголосивши їх «тимчасовим явищем» і виключивши Мельника та його ОУН зі складу ОУН, молоді революціонери проголосили своєю основною метою «боротьбу за суверенну соборну Українську державу, за владу українського народу на українській землі», а також «проти комуністичного світогляду», «за розвал московської тюрми народів». І так далі і тому подібне на 15 сторінках.

Прекрасні у своїй величі постанови краківського Збору не містили відповіді на одне-єдине запитання: де взяти сили та засоби для війни проти Сталіна? Якраз саме на той час і без узгодження з Бандерою диктатор СРСР, за підрахунками видатного російського історика Марка Солоніна, розгорнув на західному кордоні СРСР 165 стрілецьких (це майже 2,5 млн солдатів і офіцерів), 45 танкових і 22 моторизованих дивізії (19 540 танків та танкеток). З повітря їх мали прикривати 679 авіаційних ескадрилей (8 300 бойових літаків усіх типів). Це — більше ніж всі армії світу разом узяті.

Такі дрібниці були поза увагою учасників збірки бандерівської ОУН. Як і практична відсутність прихильників їх ідей серед населення Радянської України, замордованого колективізацією, Великим Голодом і терором НКВС. Крім того, краківські партійці не звернули уваги ще на одну «дрібницю». Це — «Соборна» Україна. Подобається це сьогодні комусь, чи ні — саме її гартованим залізом «виковував» та великою кров’ю «скріпляв» товариш Сталін. І не тому, що любив українців. А тому, що розглядав її як плацдарм і ресурс у майбутній всеєвро-пейській війні, яка мала утворити єдину Всеєвропейську Радянську Комуністичну Державу.

Все змінилося в ніч з 21 на 22 червня 1941 р.

РОЗДІЛ V

1941 р.: перші результати «Барбароси»

«Все» означає «все».

Слово — беззаперечному сучасному авторитетові Маркові Солоніну: «Найбільша сухопутна армія світу зазнала нищівної поразки… Історія ще не знала військової катастрофи такого масштабу. Впродовж декількох тижнів було втрачено все важке озброєння (танки, літаки, арт-системи), на створення яких було витрачено 10 років непосильної праці та величезні сировинні ресурси найбагат-шої країни світу (СРСР). За 15–20 перших днів війни німці просунулись на 350–500 км і зайняли територію площею в 700 тис. кв. км, що приблизно втричі більше за територію Польщі… і в шість разів більше за територію Бельгії, Нідерландів і шматка північно-східної Франції, захоплених німцями». Протягом перших трьох тижнів війни німці захопили Латвію, Литву, Естонію, Білорусь, значну частину УРСР. 9 липня — Житомир і Бердичів, підійшли до передмість Києва. Загальні втрати Червоної Армії на кінець вересня 1941 р., за підрахунками М. Солоніна, становили 130 дивізій, 15,5 тис. танків, 66 900 гармат та мінометів, 3,8 млн одиниць стрілецької зброї. Загальні безповоротні втрати особового складу на кінець 1941 р. — 7 млн осіб.

Ці цифри приголомшують. Такої кількості вояків та озброєння не мали всі учасники загальноєвропейської війни разом узяті!

Відомий сучасний український дослідник В. В’ятрович зазначає: це ще не всі втрати. «3,5 мільйони потрапили в полон протягом перших місяців війни у 1941 році. Німці відбирали серед полонених комісарів та євреїв для розстрілу, інших залишали на місці вмирати від голоду, а з настанням зими — й від холоду. І знову, — вказує В. В’ятрович, — ми не можемо назвати точної цифри загиблих в цих таборах — від 2,4 до 3,1 мільйона. Похибка в 600 тисяч — населення середнього українського міста», — підкреслює він. І продовжує: «Рівень смертності в німецьких таборах для військовополонених на східному фронті становив 57,5 %. В аналогічних таборах на західному фронті — менше 5 %»»[62]

1941 р.: адміністративний поділ «Україн»

Окуповану німцями Східну Галичину було включено до складу так званої Генеральної Губернії. Саму ГГ було утворено на території центральної та східної Польщі негайно після її окупації. Головні міста — Варшава, Радом, Люблін. Адміністративна столиця — Краків. Генерал-губернатор — колишній міністр юстиції, райхсляйтер Ганс Франк. Після окупації Східної Галичини, її було перетворено на так званий «Дистрикт Галичина». Столиця — Дьвів. Перший генерал-губернатор — Карл Раш. Його наслідував бригаденфюрер СС, доктор юриспруденції Отто Ґустав фон Вехтер. Важливо підкреслити: Вехтер, як і Гітлер, був за походженням австрієць. У складі Австрійської монархії Галичина перебувала від 1772 р. Старше та середнє