Читати книгу - "Сповідь студента економічного вузу, Антон Сергійович Лобутинський"

І трохи вітчизняного досвіду до слова про ресурси. Металургія в Україні, як і в усьому світі – одна з найважливіших галузей економіки, тому що завдяки їй можуть розвиватися інші галузі. Мости, будинки, потяги, машини – для всього цього потрібен метал. Зі сталі, виробленої в Україні, будують бурові платформи, хмарочоси, мости, інженерні споруди і ще багато всього в самих різних куточках світу. Але якщо ми подивимося на дані про споживання сталі в Україні, то побачимо історію падіння показників. Якщо в 1989 році країна споживала 74 мільйони тон сталі, то в 2016 – лише 4 мільйони тон.

Це ми відчуваємо в повсякденному житті: погана система ЖКГ, труби, що рвуться прямо в центрі Києва, існує дефіцит вантажних і пасажирських вагонів, практично не працює машинобудування. Саме тому в Україні існує брак металобрухту – новий метал не споживають, старий уже весь вивезли на експорт. Під час написання роботи, в Харкові прорвало трубу через мороз – у підсумку сотні будинків, дитячих садів і шкіл залишилися без опалення. Навіщо ж ми вивозимо труби за кордон, якщо вони потрібні нам? [19]

Все дуже просто – гроші. За кордоном суми обчислюються в доларах і євро, що дозволяє промисловцям заробляти ще більше. До слова, в Україні 394 оборонних підприємства, які після початку війни на Донбасі успішно замінили 1300 деталей і вузлів з Росії. Українські заводи активно відновлюють стару зброю і створюють нове. Київський бронетанковий завод передав Нацгвардії чергову партію БТР, Завод імені Малишева відновлює танки, підприємства "Укроборонпрому" відновлюють літаки, Збройні Сили отримують українські РЛС. У 2016 році військові заводи виробили 6000 одиниць озброєння і військової техніки. Але це також приклад заробітку – першопричин системи.

Виходить, якби ми дійсно дбали про добробут суспільства, життя представлялося зовсім по-іншому. Наука діє виключно в інтересах капіталістичної системи – тільки мало хто наважується висловитися. Мало хто з вчених має сили визнати свої помилки, інші – продовжують переконувати в раціональності системи. Ми могли б зробити планету надбанням суспільства, але вибрали інший шлях – конкуренції, грошей і важкої, що не виправдовує витрат людського ресурсу, роботи. Змінити ситуацію легше, ніж нам здається – потрібно лише перестати вірити в догми і відкинути старі задані алгоритми. Великі люди саме так і робили – Нікола Тесла, Леонардо да Вінчі, Фрідріх Ніцше, Мартін Лютер Кінг, Махатма Ганді, Ісаак Ньютон та інші. Вони переступали межі і жертвували всім, що у них було – тільки заради мрії, яка має всі шанси стати здійсненною. Ідеї більшості з них були прийняті лише після смерті, або зовсім забуті. Тому що люди не наважуються мріяти про майбутнє і не хочуть за нього боротися, адже воно здається їм недосяжним.

Робочий тиждень чи робочий день?

Як сказав британський економіст, Джон Мейнард Кейнс, в 2030 році людству буде кинутий найбільший виклик в історії – що робити з морем вільного часу. Якщо політики не допустять «катастрофічних помилок» (наприклад, жорсткої економії під час економічних криз), Кейнс очікував, що за століття рівень життя на планеті підвищиться, щонайменше, вчетверо в порівнянні з 1930 роком. Звідси висновок: у 2030 році ми будемо працювати всього лише 15 годин на тиждень. [7]

Звичайно, говорячи про планету, Кейнс на увазі розвинені країни і, особливо, Захід. Також варто врахувати, що вперше подібну думку вчений озвучив на лекції в Мадриді (1930), коли Іспанія перебувала під тиском фашизму, а безробіття і зовсім виходило з-під контролю влади. Але це не означає, що економіст був неправий і всього лише робив інтуїтивні передбачення. За півтора століття до нього Бенджамін Франклін заявляв, що чотиригодинного робочого дня для розвитку суспільства виявиться досить. [7]

Звісно, сенс більш короткого робочого тижня не в тому, щоб ми могли сидіти і нічого не робити, а в тому, щоб ми могли проводити більше часу за тими справами, які для нас дійсно важливі. Чи не торгівля, не ринок і, тим більше, не технології вирішують, що є нашими цінностями – це вирішує громада. В умовах нинішньої системи, при величезних можливостях створення достатку для всіх і кожного, час позбутися догми, що будь-яка робота має сенс. І якщо ми хочемо підвищувати добробут нашого суспільства, пора також визнати, що високий заробіток не означає справжню цінність для суспільства.

Коли Генрі Форд першим ввів п'ятиденний робочий тиждень, всі інші капіталісти думали, що він зійшов з глузду. Насправді, Генрі виявив, що скорочення робочого тижня підвищує продуктивність його працівників. Час на дозвілля, зауважив він, – «об'єктивний факт в бізнесі». Працівник, що відпочив – більш ефективний працівник. І, крім того, робочі, що маються на фабриці від світанку до заходу сонця, які не мають вільного часу на поїздки і прогулянки, ніколи не куплять одну з його машин. Як Форд сказав одному журналістові, «потрібно позбутися уявлення, ніби дозвілля для робочого – це або втрачений час, або класові привілеї». [2]

Звичайно, ні Форд, ні інші капіталісти не дбали насправді про дозвілля людей – вони дбали про ефективність ведення бізнесу. Але для сучасної економіки і тих знань, які ми вже маємо, навіть 40-годинний робочий тиждень є надлишковим. Дослідження показують, що людина, яка постійно задіює свої творчі здібності, в середньому може бути продуктивною не більше шести годин в день. Не випадково найкоротші робочі тижні встановлені в найбагатших країнах з численним креативним класом і високоосвіченим населенням.

Працюючи менше, ми позбудемося багатьох проблем: Стрес – дослідження показують, що люди, які працюють менше, більше задоволені своїм життям. Зміна клімату – країни з коротшим робочим тижнем менше шкодять довкіллю (викиди CO2 скорочуються). І, можливо, щоб менше споживати товарів, потрібно менше працювати, і більше споживати наш добробут у вигляді дозвілля. Нещасні випадки і проблеми зі здоров'ям. Понаднормова робота призводить до великої кількості помилок. Не випадково фінансовий сектор, який став причиною найбільшого лиха минулого десятиліття, просто завалений понаднормової роботою. Безробіття. Розподіл робочих завдань – коли двоє працюють неповний робочий день та виконують роботу, яку зазвичай робить одна людина, що працює цілий день, – такий підхід допоміг вийти з останньої кризи. Розподіл робочих місць здатний пом'якшити удар, особливо під час рецесії, на піку безробіття, коли пропозиція перевищує попит. Нерівність, емансипація жінок,