Читати книгу - "Молоко з медом"

— Тримаю кулаки!

— Я намагався знову писати до місцевої газети, але там змінився керівник, я нікого не знав, і мені не вдалося. Та загалом… Я хочу вступати на журналістику. Зокрема через це ми й повернулися до Варшави.

— Чесно? — Лінка аж підстрибнула. — Здається, я теж. — А тоді посмутнішала. Не могла ж вона йому сказати, що не вступатиме цього року. Зрештою, невдовзі він однаково довідається. Але ще не сьогодні.

— Круто! А взагалі я спробую зачепитися у «Випускнику», запропонувати якийсь текст. Тоді вони взяли, думаю, візьмуть і тепер, якщо напишу щось цікаве. Приєднаєшся?

— Звичайно? — усміхнулася Лінка.

— Гей, залишиш мені бодай… крихти? — Оскар засміявся, бо за сирником і слід загув. Лінка почервоніла.

— Знаєш, якби я могла, то їла б навіть уві сні, — засміялася вона. — Пробач.

Такий відповідний момент. Вона ж могла йому сказати. Але це було так важко.

Допили каву, а тоді розійшлися кожне у свій бік. Оскар думав, що не запитав у Лінки, чи вона досі з Адріаном. Сама вона нічого не сказала, та в цьому якраз і не було чогось дивного. Нащо розповідати однокласникові про свого хлопця? Лінка думала, чи добре зробила, не сказавши про свою вагітність. Може, треба було…

Наталія трохи побоювалася початку навчального року, як і Лінка. Думала про пораду подруги, що краще їй піти до школи не з таким високим рівнем. Навіть батьки сказали, що погодяться з її вибором. Але дівчина все обміркувала. Наталія знала, що вона дуже наполеглива й уміє вчитися, і що її проблемою був не високий рівень школи, а інші речі, які тоді відбувалися в її житті. А якщо вона справді хоче чогось досягнути, то треба докласти максимум зусиль. Наталія відчувала, що в неї вийде. Вона надолужила всі предмети й тепер хвилювалася лише через те, як її сприйматимуть. Чи не почує дурних коментарів і шепотіння по кутках?

Одягла чорні джинси й вишукану білу блузку. Дивно, здається, те саме було на ній рік тому. А потому вона так жахливо схудла. Усе на ній висіло, якби надягла ці джинси, скажімо, у травні, вони б просто з неї впали. Джинси й досі були вільні, але вона таки набрала ваги в центрі. І тепер виглядала майже як до всього цього кошмару. Зараз Наталія хвилювалася хіба що через розтяжки, які з’явилися на животі й стегнах. Дівчина дізналася, що вони виникають при коливаннях ваги, і що шкіру треба мастити спеціальними кремами. Тоді розтяжки бліднішають і стають менш помітними. Що ж, нічого не вдієш.

З-поміж усіх однокласників Наталія під час канікул контактувала хіба що з Ганкою, яка декілька разів перевідала її в центрі. Але й у класі вона товаришувала тільки з нею. От і тепер зраділа, побачивши подругу.

— О, наша принцеса повернулася, яке щастя, — закричала Ганка. — Як добре, що хтось вибив із твоєї голови цю дурню. До іншої школи вона переведеться! Теж мені! Ти справді змогла б жити без Кнопи?

Наталія всміхнулася й подумала, що без Кнопи точно, а от без Ганки, мабуть, ні.

Каська не дуже переймалася початком навчального року, зате хвилювалася через Міхалові вибрики. Бо Міхал був повним ідіотом, який не розумів, що навіть, коли забанить на фейсі кількох осіб, то все-таки хтось залишиться, а світ дуже тісний. Досить тісний, щоб хтось доповів Касьці про фотку, яку Міхал виставив на фейсі. Вона весь час намагалася довідатися, ким була та дівчина, але цього ніхто не знав, хоча вона й запитала багатьох. Імені Міхал на фото не позначив. От блін! Тобто, коли ти баниш свою дівчину на фейсі, розриваєш стосунки, кажучи, що ревнуєш, бо вона була з геєм, а тоді виставляєш на ФБ фотографію з новою пасією, то ти не ідіот? Не знаю, якщо хочеш від усіх щось приховати, то хіба не краще взагалі не виставляти цього в соцмережах? «Розум ти небуденний, Міхалеку, — подумала Каська із мстивим задоволенням. — П’ятої клепки забракло в будівельному супермаркеті, або ж тобі її продали браковану». Вона була розлючена. Намагалася до нього додзвонитися, бо просто хотіла йому висловити все, що думає, але не додзвонилася, мабуть, він не брав трубку, бо бачив, що то Каська. Написала кілька есемесок, але полегшення їй це не принесло. Як помститися цьому ідіотові?

Каська вийшла зі школи, машинально комусь махнувши на прощання й силкуючись щось вигадати. Але наразі нічого на думку не спадало, тож вона написала до Лінки. Може, сестра порадить, що їй робити.

Адріан, звичайно, не прийшов на початок навчального року. Заняття в студентів починалися в жовтні. Але тепер хлопець ні в чому не був упевнений. Дурня якась! Раніше він так не прагнув учитися в Англії. А тепер відчував, що коли втратить таку можливість, то це була б найгірша річ на світі. Адріан знав, що батько говорив з тіткою, пояснював, яка склалася ситуація й думав, що вони, мабуть, щось вирішать без нього, а він із цим змириться. Власне, він не знав, що робити. Бо коли дитина народиться, то знадобляться якісь гроші? Як воно взагалі буде? У Лондоні він міг би працювати у вихідні, чи цього б вистачило? Крім того, він завжди може туди поїхати, а потім передумати, правда? Принаймні провчився б один семестр. Отак він собі сидів і розважав, коли почув, що у двері хтось постукав. Батько.

— Завтра прилітає тітка. Треба буде поговорити серйозно, — зітхнув він. Відчував, що ця ситуація виходить з-під його контролю. Він би просто наказав синові оженитися із цією дівчиною та й годі. А якщо ні, то продовжувати навчання тут, піти працювати, щоб заробити на дитину. Йому здавалося, що без дружини він не може більше виховувати сина. Адже колись Адріан був таким хорошим хлопчиком! Що з ним сталося? «Може, це все вплив цього мистецького середовища?» — знову зітхнув батько, ставлячи воду на чай. Звісно, він би волів, аби син теж став лікарем, але вони із дружиною ніколи не заперечували проти його вибору. Хотіли, аби Адріан робив те, що приноситиме йому задоволення. А воно ж відомо, як трапляється в цих колах. Для нього все це було якесь таке… бабське. Ці картини, галереї, виставки. Може, краще мужчині займатися в житті чимсь солідним.