Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

— Ань, — підіймаю на неї очі, — я не можу. Щось тут, — торкаюсь області серця, — не дає.

— Можеш. Ти можеш боротися, щоб повернути ту Альку, яку я знаю. Киць, я сумую… — вона підходить й обіймає мене. — Я знаю, що тобі важко і не знаю як допомогти. Гадаєш, мені не болить, коли дивлюся на тебе. Але ти всі пропозиції відкидаєш. Дарма гадаєш, що я тебе кину. Цього не станеться. Я не дам тобі загнутися у цій кімнаті. Рішення прийняте, він поїхав. Ти не можеш вічно себе картати. Потрібно обережно ставати на ноги. Дуже повільно, я тобі допоможу. Тільки не відкидай мене, — гаряче шепоче мені на вухо, міцно притискаючи до себе.

— Таке відчуття, наче все палає всередині, — промовляю зі сльозами на очах, слова даються важко, — і загасити це полум’я може тільки Макар. Прийти і вилікувати мене від болю. Але його немає, Ань, — гарячі сльози не змушують себе довго чекати. — Немає.

— Але ти є, і я. Є наші дівчата, які чекають. І іменинник, який може і образитися. Нумо, спробуй. Ми недовго, трішки посидимо й повернемося додому. Добре?

— Так, — не можу їй відмовити після таких слів.

— Пігулка потрібна? — так і тримає мене в обіймах.

— Ні, — хитаю головою і вона розтискає обійми. Витирає очі й сідає в крісло мене чекати. Одягаю завужені чорні штани й сіру кофтинку. Дивлюсь у дзеркало на шафі, кидаю погляд на Аню, вона удає, що не спостерігає за мною.

— Краще щось інше, так?

— Ну… Гарно. Але рожева блузка підійде більше.

— Добре, буде блузка, — дістаю її й переодягаюся. Потім наношу дуже легкий, ледь помітний, макіяж і збираю волосся у високий хвіст. — Ну все, я готова. А що ж мені подарувати? — згадую, що подарунка для Іллі в мене немає.

— Ой, обійдеться. Вони коли тебе побачать, так зрадіють, що про все забудуть, — махає рукою й підводиться. — Ходімо?

— Так, зараз. Дістаю з шухляди письмового столу листівку й вкладаю в неї гроші. Без подарунка я не можу, негарно. Виходимо й натикаємося на маму в коридорі, яка прямує в спальню з вечірнім чаєм для тата.

— О, дівчата, — розтягує губи в усмішці, — кудись йдете?

— Так, у Іллі сьогодні день народження. Я недовго.

— І правильно, нічого сидіти вдома в п’ятницю. Поки молоді треба гуляти, — вперше бачу таку радість, що я кудись йду з дому вночі. Схоже, вони добряче хвилюються через мій психологічний стан. Пігулки досі лежать у маминій кімнаті.

До клубу їдемо на таксі, намагаюся відганяти від себе спогади, як в цей клуб ми їздили разом з Макаром. Він не пив, майже ніколи. Завжди відповідав за мою безпеку, постійно був поряд. Зітхаю. Аня помічає, але нічого не говорить. В клубі все як завжди, нічого не змінилося. Наша компанія розмістилася за великим столом зі зручними диванами навколо й весело відпочиває. Коли підходимо, одразу потрапляю в обійми до дівчат. Дивуюсь, бо серед присутніх не бачу Захара.

— Привіт, вітаю. Вибач, що так сталося зранку, — вручаю Іллі листівку.

— Тепер вибачення прийняті, ти прийшла, — усміхається хлопець. — Дякую, — він обіймає мене на кілька секунд, а потім відпускає. — Дівчата, замовляйте все, чого бажає душа, я сьогодні пригощаю, — підморгує нам з Анею й проводить за столик. Музика гупає, народ звідусіль кричить, збираю усі свої сили, щоб витерпіти й не втекти раніше часу додому.

— А де Захар? — перехиляюся через столик, щоб Ілля почув. Бачу інших знайомих хлопців, але його досі немає.

— Його не буде.

— Чому? – дивуюся, бо він завжди підтримував компанію.

— Трохи не порозумілися з ним. Все нормально, не звертай уваги.

Киваю й відхиляюся на спинку дивана. Дівчата танцюють, підспівуючи виконавцям, пригощаються коктейлями, спілкуються. Аня теж приєдналася до них, а я рахую години до повернення додому. Сьогодні можна пишатися собою, я витерпіла цілий день в університеті і ще й прийшла до клубу.

Майже чотири години героїчного сидіння на дивані перериває телефонний дзвінок. Телефон стоїть на вібро режимі, тому мені пощастило його почути. Дивуюся, коли бачу на екрані номер тата й швидко підіймаю слухавку.

— Так, тату. Чекай, погано чути, — міцніше притискаю телефон до вуха. — Що ти кажеш?

— Алю, приїжджай додому. Бабуся…