Читати книгу - "Посуха"

Фок спостерігав, як вона раз за разом підкидає в повітря ключі та знову ловить, і від блискучих фіолетових нігтів відбивається пообіднє сонце. Фок набирався сміливості, щоб перехопити ключі на льоту. Легенько подражнити її, як це уміє Люк. А тоді… ну, Аарон не був певен, що тоді. Отож відчув майже полегшення, коли Еллі підкинула ключі занадто високо — й вони перелетіли кудись їй за спину.

Відскочили від валуна і з металевим брязкотом упали на землю.

Фок присів біля дерева, кілька разів змінив позу, підшукуючи потрібний кут. І нарешті водночас здивовано і задоволено крекнув: ось він.

Отвір.

— Гей, ти тільки поглянь.

Аарон, стоячи навколішках, відхилився назад, потім нахилився вперед. Глибока тріщина в центрі камінного дерева з’явилася і, щойно він трішки змінив кут зору, знову зникла. Раніше він її і не помічав. Єдине вигідне місце, де коріння випиналося, не прилягаючи тісно до валуна. Оптична ілюзія: під будь-яким іншим кутом отвір був практично невидимий.

Аарон зазирнув у чорноту. Туди, якщо постаратися, цілком можна було б запхати руку, плече і голову. Але те, що шукав, він побачив біля самого отвору. І тріумфально стиснув у кулаці ключі Еллі.

Фок зазирнув у нору. В глибині неможливо було нічого розгледіти. Відшукавши маленький камінець, він кинув його всередину, слухаючи, як той торохкоче об стінки. Звідти нічого не вискочило й не виповзло.

Повагавшись, Фок якнайвище закасав рукав і застромив руку в чорнильну діру. Кінчики пальців торкнулися якогось предмета: маленького, квадратного, рукотворного, — й Фок підхопив його. В цю мить щось невидиме пробіглося у нього по зап’ястку, й він висмикнув руку. Випростався, сміючись із того, як у нього калатає серце.

Розтиснувши кулак, вражено впізнав знахідку. Маленька металева запальничка. Потерта, побита негодою, але коліщатко й досі крутиться. Широко всміхнувшись, Фок перевернув її догори дриґом, знаючи, що побачить. На дні його дитячим почерком були нашкрябані ініціали: «А. Ф.».

Він ніколи не був справжнім курцем, робив це більше напоказ, й одного дня вирішив заховати запальничку, щоб тато не застукав його з нею. Фок відкинув накривку, але не наважився запалити вогонь. Не в таку посуху. Обтерши рукою метал, він хотів покласти запальничку в кишеню, але здавалося, що її місце тут, бо вона прийшла з іншого часу. За хвильку він знову заховав її в діру.

Еллі нахилилася, тримаючись гарячими долонями за Фокове плече, щоб не втратити рівноваги. Вона опинилася так близько, що він міг роздивитися туш на кожній окремій вії її очей, які вона примружила, зазираючи в отвір. Боляче притиснувшись плечем до Фока, вона обережно застромила руку в діру, перевіряючи її розміри.

— Круто, — сказала вона без жодного виразу. Важко було сказати, чи справді вона вражена.

— Я знайшов ключі, — мовив Аарон, тримаючи їх у руці. Вона обернулася до нього обличчям. Під очима виднілися крихітні плямки розмазаної туші. Останнім часом вона припинила пиячити, тож навіть зблизька її шкіра була гладенька і чиста.

— Знайшов. Дякую, Аароне.

— Будь ласка, Еллі, — усміхнувся він. Він щоками відчував її подих. Він сам не знав, чи ворухнув головою, чи тільки хотів це зробити, але зненацька її обличчя наблизилося, й вона поцілувала його, притулившись рожевими вустами. Солодкими і липкими, зі штучним смаком вишні. Було приємніше, ніж Фок міг уявити, і він трохи відсунувся, щоб насолодитися смаком, відчуваючи бульбашки чистої радості.

Потягнувшись рукою до її блискучого волосся, він ніжно поклав долоню їй на потилицю, але Еллі раптом тихо скрикнула просто йому в рот і відскочила. З глухим ударом сівши на землю, вона спочатку потягнулася рукою до вуст, а потім до волосся. Аарон з розтуленим ротом закам’янів навкарачках, досі відчуваючи смак її вуст, і його затопив жах. Еллі дивилася на нього.

— Вибач, Еллі, мені…

— Ні, це ти вибач, я не хотіла…

— …так шкода! Це я винен — я подумав, ти хотіла…

— Аароне, ні, чесно, все нормально. Просто…

— Що?

Зітхання.

— Ти заскочив мене зненацька.

— О! — А потім: — Усе гаразд?

— Так.

Вона розтулила вуста, наче хотіла ще щось додати, але так і мовчала. У нього на мить мало не зупинилося серце, коли здалося, що у неї в очах стоять сльози, але вона кліпнула — й ось їх уже немає.

— Мені шкода, — повторив він.

— Будь ласка, не кажи так.

— О’кей. У нас усе о’кей?

На диво, вона зробила крок уперед, скорочуючи відстань. Ще він не зрозумів, що відбувається, як її вуста коротко й легко притиснулися до його вуст, знов залишаючи вишневий смак.

— У нас усе о’кей, — відійшла вона так само швидко, як і підійшла. — Я ж тобі сказала. Ти просто заскочив мене зненацька.

Не встиг Фок отямитися, як усе закінчилося. Еллі схилилася, обтріпуючи землю з джинсів.

— Час мені йти. Але дякую, — сказала вона, не підводячи погляду. — Маю на увазі — за ключі.

Він кивнув.

— Гей, — докинула Еллі, вже розвертаючись іти. — Нікому не скажемо, добре? Хай це буде наша таємниця.

— Ти про що? Про діру чи…

Еллі засміялася.

— Про діру, — озирнулася вона через плече. — Але про інше, мабуть, також. Принаймні поки що.

Куточки її вуст були ледь-ледь підняті.

Аарон не мав цілковитої певності, але в підсумку, здавалося йому, це був гарний день.

Фок нікому не розповідав ні про діру, ні про поцілунок. І був практично переконаний, що Еллі також. Та й недовго їй уже лишалося берегти таємницю. За три тижні по тому й за двадцять метрів від цього місця бліде й побабчене тіло Еллі витягнули з річки. Відколи її знайшли, Фок сюди більше ніколи не приходив. Навіть якби хотів, навряд чи вийшло б. За місяць вони з батьком уже були за п’ятсот кілометрів звідси — у Мельбурні.

Його завжди тішило, що вони з Еллі знайшли діру саме тоді, коли були тільки удвох. Могли б натрапити на неї ще в дитинстві, коли гуляли біля камінного дерева утрьох з Люком. Але тоді, безперечно, діра автоматично стала б Люковою знахідкою. Він заявив би на неї повні права в ті часи, коли їм було по дванадцять років і коли в їхній трійці намітилася тріщина за статевою ознакою.

Ніхто цього не помічав, доки не стало запізно. Еллі поступово віддалялася в чужий світ дівчат, спідниць, чистих рук і теревенів, від яких Аарон і Люк тільки збентежено обмінювалися поглядами. Цей перехід був повільний, але одного дня Аарон звів