Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Чоловік, ім'я якого у стресі я не запам'ятала, провів мене до машини з водієм, який нахабно чекав на мене просто біля центрального входу. Щойно покинула будівлю, руки заходили ходуном.

- Заспокойтеся, Анно Володимирівно, - з турботою заговорив адвокат, відкриваючи мені двері автомобіля, - Ви сюди більше не повернетеся.

  - Але як...

- Це моя турбота, - м'яко посміхнувся він мені, - Забудьте про цей інцидент як про неприємний сон.

- Дякую! - посміхнулася у відповідь тремтячими губами, - Я навіть не знаю, як вас...

- Анно Володимирівно, це моя робота.

Уважно подивившись на нього, до мене дійшло, що йому фіолетово на мою подяку. Переді мною реально акула і за гроші, які платив йому Дрого, він вигриз би мене офіційно навіть із лап гестапо. Чомусь мені здається, що Дрого і сам би впорався з цим завданням, але дуже кривавим шляхом. Надивилася вже на його методи. Відрізати руки, відривати голови, розривати людей. Господи, зараз до мене повною мірою дійшло. У тому світі такі закони. Там Дрого сам був законом. А якщо й тут він почне творити подібне? Уже почав.

- Так, звісно! - машинально сідаю в машину.

Водія прошу відвести мене на мою квартиру. Там метушуся квадратними метрами немов загнаний звір у клітці. Потрібні речі передбачувано відсутні. Залишилися тільки меблі.

Досі не вкладається в голові, що все, що відбувається, реально! Раптова поява Дрого, потім карний розшук. Усе сплуталося та я не могла нормально міркувати. Мізки ніби нарешті прояснилися. Потрапивши незрозуміло як у Гродос, я почала виживати, вдало прилаштувавшись до головного лиходія. Тепер я у себе вдома, але він прийшов по мене. Через якийсь перехід зі світу, що чимось нагадує наше Середньовіччя, потрапив у сучасну цивілізацію. З комп'ютерами, машинами тощо. І Дрого чудово влаштувався тут за кілька місяців. Став мільярдером і завів дуже цікаві знайомства. Як так? Хто він такий?

Його брат! Раптово згадала я і полізла в інтернет телефону. Але, на мій жаль, на жодному сайті він не згадувався.

Мене охопив страх, і маніакальна ідея бігти. Якого біса? Я про Дрого нічого не знаю, тільки те, що він вбиває людей направо і наліво. Зараз я можу думати тверезо. Поруч із ним мізки плавляться. Він ніби поневолює мене. Ну ні! Такі американські гірки мені ні до чого.

Переконую собі, що я не його шукала і хотіла, а лише намагалася знайти відповіді на запитання. Я не могла закохатися в монстра! Безрозсудно вирішую бігти. Це там у мене не було шансів. А тут мій світ.  

"- Я не хочу обмежувати твою свободу або тримати під замком. Але я зроблю це, якщо ти робитимеш дурниці. Сподіваюся те, що я знайду тебе де завгодно, ти вже усвідомила. І не важливо, скільки це займе часу." - згадую його слова. Спочатку стає моторошно, а потім легко до неподобства. Легковажно думаю - ну знайде. Вбивати впевнена не буде. На короткий ланцюг хіба що посадить. Так, будь ласка! Він і зараз не особливо довгий.

Я не знала, що мною керувало і на що розраховувала, але почала діяти на автоматі за старою схемою. Кілька разів у такий спосіб тікала від кавалерів, які настирливо чатували на мене. І один раз поспіхом від батька, випадково побаченого у вікні. У нього були ключі від квартири, і це не залишало мені шансів відсидітися в ній.

Тікала через дах. За порадою самотньої молодої сусідки, дублікат ключів від усіх чотирьох під'їздів я давно придбала. Про всяк випадок.

Виглянувши у вікно, я переконалася, що машина не змінила свого положення. Значить вибиратися потрібно на початку будинку. Покопавшись в антресолях, знайшла старий одяг на винос, який уже півроку руки не доходили викинути. Переодяглася в більш-менш пристойні речі до невпізнання. Хоча в дзеркалі мала не поганий вигляд. І почала втілювати план, якого не було насправді. Що творила, міркувала погано. На автоматі пройшла потрібний шлях. Без пригод вийшла через перший під'їзд. З банкомату біля найближчого супермаркету зняла з картки всю готівку. На кілька місяців вистачить. А далі буду думати. Телефон залишила вдома. Мамі потім передзвоню. Теж придумаю, що сказати. В універі потім відновлюся...

Побродивши безцільно до темряви, я ґрунтовно провітрила мізки. Боже, що я творю?! Імпульсивна дура! Усвідомивши масштаби своєї дурості, додому йти я побоялася. Батьків, та й узагалі будь-кого втручатися сюди загрожує. Потрібно повернутися в будинок Дрого, з покаянно опущеною головою і відмовкою, що заблукала, ось тільки адреси я не знаю.

Гаразд поживу кілька днів у готелі. Потім повернуся додому, якраз до першого іспиту. Можливо, у Дрого гнів вщухне. Скажу, що злякалася. Прикидатися не доведеться, я знову почала його боятися.

Після того, як він і тут із легкістю розірвав людину на шматки, його слова: "- Ти не всі! Ти. Моя. Жінка. Я ніколи не заподію тобі шкоди.", - тепер здаються недовговічними. Навіщо йому одна, коли перед ним величезний вибір сучасного жіночого асорті. Будь-яка буде готова навіть просто розсунути ноги перед чоловіком з таким джерелом тестостерону, навколишньою забійною енергетикою, зовнішністю і грошима. Це в Гродосі я була для нього екзотикою, на яку він повівся, а скоро стану просто свідком, яких заведено позбуватися. А може Дрого просто заб'є на мене? Здорова думка боляче кольнула в серце. Так само, як і "інша" в його обіймах. Я заплуталася. Виходить якесь замкнуте коло.

У кафе випила пляшку вина. За час самотнього узливання ще більше встигла себе накрутити. Розуміючи можливі наслідки свого необдуманого вчинку, вирішила замовити номер у шикарному готелі. Помирати так із музикою. Стан напідпитку не визнавав раціональної витрати грошей. Замовивши номер, я вирушила в бар при готелі за добавкою. Туди пропускали тільки тих, хто заселився. Було все одно на свій не зовсім належний зовнішній вигляд. Влаштувалася за барною стійкою і замовила віскі. Хотілося скоріше прибрати цей каламбур із голови. Поки що не виходило.