Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Грала в міру гучна і приємна музика. Занурившись у свої вже п'яні й маячні думки, я не помічала нічого навколо. Тому здригнулася, коли на плече лягла чужа рука.

- Пані, вам доведеться пересісти. Уся барна стійка щойно була орендована на невизначений час, - поставив мене до відома громила в костюмі. 

- Залиш її! - приємний голос пролунав раніше, ніж я відреагувала на спробу нахабного виселення з насидженого місця. 

Повернувшись до того, хто віддав команду, я сфокусувала погляд на ньому. Молодий хлопець. Досить симпатичний. Неясно знайомий.

- Ми знайомі? - видала шедевр я.

- Зараз і познайомимося. Я Веніамін, - очі примружені, на губах усмішка, чекає, коли впізнаю.

Його забавляє те, що відбувається. І я впізнаю! Популярний співак. Псевдонім згадати не виходить. Але його пісні звучать ледь не скрізь. Обличчя то точно красується де тільки можна.

- Так, точно! Це ви, - відповідаю спокійно, - Дякую, що дозволили залишитися на заздалегідь зайнятому мною місці.

Таке його зачіпає. Не звик! Пересідає на барний стілець поруч зі мною. Приторний чоловічий парфум вдаряє по нюховим рецепторах. Сподіваюся непомітно кривлюся, не люблю такий аромат.

- Ціну набиваєш собі, малятко? - цей розпещений жіночою увагою хер примудряється обійняти мене за талію занадто низько. На межі стегон.

Не встигаю я прибрати, м'яко сказати, неприємний дотик, як він різко зникає сам. А на вухо звучить хрипкий вкрадливий голос, від якого всередині все завмирає:

- Анно... Анно... Я ж попереджав тебе! У Гродосі тобі було шкода людей. Чому у своєму світі їх не шкодуєш?