Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

Не знаю, якої відповіді я очікувала, але він сказав просто і зрозуміло:

– Ти була така гарна, так сяяла, що просто не міг стриматись. Я тебе чимось образив? Ти не хотіла так публічно?

В запитаннях Свята звучало щире почуття провини, і навіть якби я була не надто уважна, змогла б його відчути. Мені одразу стало незручно, що напала на хлопця, хоча він не зробив нічого такого.

– Ні, все в порядку, – одразу ж замотала головою я. – Просто, розумієш, – я провела долонею по обличчю, ніби знімаючи павутину, – коли я запропонувала тобі прикинутись моїм хлопцем, я не до кінця розуміла, що роблю. У мене ніколи не було досвіду… Стосунків з кимось, я навіть нормального друга не мала, не те, що хлопця. І я досі не розумію, що між нами відбувається.

Свят потягнув мене до лавки, встановленої неподалік. Дошки тут були погано оброблені та неакуратно пофарбовані, тож я не поспішала сідати. Хлопцеві ж явно було все одно. Він всівся в самому центрі, а потім піймав мене за талію та обережно вмостив у себе на колінах.

Я миттю зашарілась. Аби зручніше було тримати рівновагу, я притулилась до його плеча і спробувала розслабитися, налаштуватись на розмову.

Виходило паршиво. Одна долоня Свята лягла мені на талію, друга – на коліно, і я відчувала тепло його тіла… І те, як це тепло розходилось моїм власним тілом, наповнювало жаром. Від кожного випадкового доторку, контакту шкіри зі шкірою мене ніби пронизувало розрядами струму. Свят же, ніби відчуваючи мій стан, обійняв ще міцніше и поцілував у скроню, а тоді завмер, зарившись носом в волосся.

– Я думаю, ми можемо забути про те, що це спочатку було грою, – прошепотів він. – Просто… Відкинь це.

– Відкинути?

– Так. Вважай, що ти так… Запропонувала мені зустрічатись, бо не знайшла кращих слів. А я зрозумів, що ти – неймовірна дівчина, і просто не зміг відмовитись від такої пропозиції. Ось ми і разом зараз, а те, що це починалось як така собі фантазія, вже не має значення.

– Це якось… Дивно, – зізналась я. – Не знаю, як реагувати.

– Що ж. Любаво, – Свят трішечки відсторонився, звільняючи для мене простір – і дихати, та й думати водночас стало легше. – ти погодишся зустрічатись зі мною?

– В сенсі…

– По-справжньому, – пояснив він. – Бути моєю дівчиною… Погодишся?

Я закусила губу. Хіба ми до цього не зустрічались? Дідько! Одна дрібна брехня, та навіть не брехня, а фантазія, і вона вже настільки все ускладнила, що можна з глузду з’їхати! Як люди взагалі живуть в плетиві власних побрехеньок, коли я навіть з собою впоратись не можу?

У пошуках відповіді я зазирнула Святові в очі. Він дивився прямо та щиро, і я зрозуміла: йому справді важливо зараз почути відповідь, і він не дражнить мене, не знущається, це все – чесно та непідробно. Він бачить, як мені складно, і хоче допомогти мені виплутатись з власної павутини, зірвати цей огидний липкий шар і нарешті відчути свободу.

Я видихнула майже з полегшенням, звеліла собі сконцентруватись на його словах і твердо промовила:

– Так. Я погоджусь бути твоєю дівчиною.

– Отже, – Свят ніжно погладив мене по оголеному коліну, і я прикусила губу, ніби намагалась болем повернути себе до тями.

Не допомогло. Стало ще гірше, бо тепер він дивився на мої губи, ніби бажав поцілувати, і я ні про що, крім цього, просто думати не могла.

– Отже, – повторив він ще раз, – ми разом. Ми пара. Завтра я йду на випускний не тільки як фотограф, а й як твій хлопець, правильно?

– Правильно, – видихнула я.

– А потім, – продовжив він, – ти погодишся ходити зі мною на побачення?

– Так.

– Точно-точно?

– Точно-точно.

– Гаразд. Тоді поговоримо про поцілунки. Я зробив це там, після танцю, бо надто захопився. Для мене існувала тільки ти, і нікого більше.

Я затримала дихання. Це звучало так трепетно і так фантастично! Я не чекала, що колись взагалі почую подібні слова, тим паче, по відношенню до себе! Серце ледь не вискочило з грудей. Як же шалено мені хотілось зараз йому повірити!

– Та якщо тобі неприємно, що це трапилось, я стримуватимусь, аби більше не дозволяти собі таких яскравих публічних проявів. Обіцяю. Мені важливий в першу чергу твій комфорт.

Серце в грудях затріпотіло від таких слів.

– Все нормально, – видихнула я. – Мені було приємно. Просто трошки несподівано. Я, якщо чесно, не звикла до такої публічності… До жодної публічності. І завтра на камеру теж не треба. Але… В цілому… Я не проти таких поцілунків.

– Але наодинці все ж краще, так?

– Так, – видихнула я.

– Що ж…

 Свят подався вперед і поцілував мене, трепетно і палко. Я завмерла в його руках, а тоді відповіла на цілунок, забувши про всі обмеження, про всі правила і про будь-яку обережність. Коли відсторонилась від нього, хлопець лише усміхався.

– Мені шкода, – промовив він, – та мушу бігти. До завтра, моя найкрасивіша випускнице?

– До завтра, – кивнула я, хоча розставатись не хотілось ні на мить.