Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Велір не став говорити Аріану про те, що чари були зруйновані ще до того, як він обернувся обличчям до юної дівчини, чиє ім’я так і лишалося не розкритим. Справа була не в тому, що він бажав лихого своєму другу, якраз таки навпаки. Те, що він побачив між цими двома, лиш зайве переконало його не втручатися в їхню заплутану ситуацію. Він особисто став свідком того, що відбулося на джерелі, і це було ще одним закріпленням в його переконаннях.
«Навіть якщо я помилився, і все не так, хто я такий, щоб йти проти долі, яка звела їх навмисне?!»
Сніданок в гільдії видався доволі мовчазним, особливо за столиком де сидів капітан та його тимчасові гості. В Даара голова була тяжкою, що він ледь її міг підтримувати рукою, їжа також давалася тяжко.
— Їж! Суп допоможе прогнати похмілля.
— Скільки я випив?
— Стільки в тебе влізло. А влізло в тебе багато, — реготнув Велір.
Катрайн не пила елю, але її голова боліла не гірше похмілля Аріана. Вона весь час зиркала на капітана, хвилюючись про те, що він міг розказати правду Даару, і от тоді, слів щодо свого виправдання в неї просто не було. Вкотре вона не спала спокійно, і встала ще до сходу сонця, міряючи кімнату кроками.
— В тебе є ще щось, що може допомогти? — ледь подужав суп, запитав Даар.
Велір виважено поглянув на Шеллі, на юну відьму яка лишалася для нього не представленою. Одна із його здібностей була бачити людей на скрізь, і саме ця якість дозволила йому посісти посаду капітана. На щастя, в Аріана були зараз притуплені почуття, тож він не міг побачити як Велір підігравав Катрайн, яка нервово гризла нігті.
— Немає.
Аріан не почув і тихого полегшеного видиху, що пролунав із вуст Шеллі.
— Чому б нам ще раз не спробувати цілюще джерело?
«А от це вже цікаво!» — подумав капітан. — «Можливо я помилився, і мені все начудилося?!»
— Не певен, що наразі я готовий голяка ще раз залізти в гарячу воду, — пробурмотів Аріан.
— Чим більше часу минає, тим складніше розірвати чари, — пояснив Велір для юною відьми. — І чим більше ви часу разом проводите, тим ставатиме йому гірше, — капітан тицьнув пальцем в Даара.
— Друже, де ми можемо купити два хороших коні та припасів із собою в дорогу?
Аріан й сам все розумів, тому для нього іншого вибору не лишалося окрім як відчайдушного кроку, на який йому не надто хотілося наважуватися.
— Ми вирушаємо? — здивовано вона запитала.
— І чим скоріше, тим краще, — Аріан підвівся з місця.
— Я проведу тебе, ми разом придбаємо тобі хороших коней, — Велір також закінчив трапезу.
***
Даар не міг навіть припустити думку про використання Катрайн задля того, щоб зняти чари. Зрештою, він навіть почав думати, чи сам не накликав на себе біду, тим, що підлив масла в полум’я цікавості Шеллі, юної відьми яка йому вельми симпатизувала. Можливо, якби він її зустрів при інших обставинах, а не в якості горе-втікачки-наречної яка більшу частину життя знаходилася під впливом батька, який реалізував свої недосконалості шляхом доньки, він би не вагаючись, звабив би її. Та коли Катрайн Шеллі мала нареченого, якого щиро кохала(нехай в це кохання Аріан не дуже й вірив), він не міг втрутитися й нахабно використати її. Це не за його принципами, не його методи.
— Ти справді хочеш скоріше її супроводити до нареченого?
— Так, — сухо вимовив Аріан. — Ти говорив правду, чим більше ми проводимо часу разом, тим складніше мені тримати поруч з нею холодний розум.
— То може не тримай? Вона ж відьма, завжди зможе тебе шваркнути заклинанням, — зареготав Велір. — Вразі чого.
— Я не хочу, щоб наставало ось це – «вразі чого». Ми знайомі всього-на-всього кілька днів. Це буде не красиво.
— Для кого?
— Вона ж не куртизанка, якій я можу заплатити золоті монети.
— І що робитимеш?
— Як і обіцяв, безпечний супровід до її нареченого, а там просто обріжу наш зв'язок.
— Це крайність, не знаходиш?
— Якщо нічого іншого не придумаю, то лише крайність мене й врятує.
***
Катрайн почувалася гидко. Їй тяжко було навіть самій собі дізнатися, що вона зовсім не проти, щоб зв’язувальні чари не знімати. Їй соромно зізнаватись в тому, що частина її вже не хотіла до нареченого, який окрім пустих обіцянок та персня, нічого їй не дав. Рожеве хмаровиння із повітряними палацами руйнувалися на очах, Катрайн не впевнена була в тому, що наречений її очікує, а її почуття настільки ж сильні.
— Це не правильно, — тихо вона прошепотіла собі під ніс. — Що це за кохання, якщо я зацікавилась іншим чоловіком за кілька днів…
Шеллі затулила собі рота в подиві від власних слів, які змушували тискатися всі органи в середині.
— Я це сказала в голос… визнала, що не байдужа до Аріана! Це справжня халепа! Цього не може бути насправді, це все чари! Зв’язувальні чари!
***
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алхімія, Аліна Скінтей», після закриття браузера.