Читати книгу - "Як керувати рабами"

не можемо ступити без своєї обслуги. Раби вирощують для нас їжу і готують її. Вони перуть наш одяг і носять наші торби. Я знаю одного видатного римлянина, настільки нездатного до самообмеження, що він зовсім утратив гідність і приставив до себе раба, який за обідом утримував його руку, щоб він не брав забагато їжі. Оце вже ганьба: він був готовий скоріше підкоритися рабові, ніж самому собі. Такі господарі, які не можуть побороти хворобливої пристрасті до розкішного життя, і є справжніми рабами.

 • Коментар • •

У цьому розділі позиція Фалкса набуває очевидно філософського характеру. Його роздуми позначені впливом філософії стоїків, у дусі якої витримані тексти римського філософа Сенеки про рабовласництво. За її принципами те, що раб перебуває в неволі, не надто важливо. Вирішальне значення має тільки душа, внутрішнє єство людини. Багатий рабовласник насправді може бути рабом, якщо він не здатен протистояти спокусам, наприклад розпусті та обжерливості.

Такий підхід до тлумачення сутності рабства відрізняється від класичного грецького. У грецькій філософії, зокрема в Аристотеля, рабство розглядалося як природний стан, протилежний свободі греків. Слова «варвар» і «раб» були майже синонімами. Набагато пізніше, у часи британської й американської работоргівлі, ці уявлення стали основою расової теорії рабства: вважалося, що чорношкірі самою природою призначені бути рабами й підпорядковуватися білим. Римляни подібного розмежування ніколи не проводили — почасти через те, що воно не мало сенсу в суспільстві, де досить багато рабів одержувало свободу і ставало повноцінними громадянами. При тому, що багато римських громадян походили зі стану рабів, в імперії було б украй важко підтримувати теорію расової чистоти. Це також означало, що римляни без вагань брали в рабство інших італійців, хоча й розцінювали їх як ближчих до себе, ніж неіталійці. Натомість для греків думка про поневолення інших греків була жахливою й неприйнятною, оскільки їх розглядали як природно вільних незалежно від характеру кожної окремої людини.

Фалкс демонструє набагато гуманніше ставлення до рабів: для нього факт рабства є нічим іншим, як соціальною умовністю. Поневолена особа не перестає бути людською істотою, дух її залишається вільним, вона здатна демонструвати високі моральні якості й заслуговує на шанобливе ставлення.

Та перш ніж розглядати Римську імперію як таку собі «колиску гуманізму», слід усвідомити, що у філософії стоїків не існувало такого поняття, як «права людини». Скоріше побутували уявлення про те, що господар має якийсь невизначений обов’язок порядно ставитися до рабів, доки вони поводяться добре, щоб надихнути їх поводитись іще краще. Цілком імовірно, що одним із основних мотивів більш м’якого ставлення був страх і усвідомлення того, що інакше раби можуть повстати проти своїх господарів. До того ж, вочевидь, існувало загальновизнане уявлення про те, що хоч раби і здатні на шляхетні дії, однак не можуть бути кращими за господарів. Інші групи, наприклад жінки-рабині, у цих роздумах на тему моралі зазвичай не згадувались: вони просто не потрапляли в поле зору високодумних філософів.

Немає жодних доказів, що ці ідеї стоїцизму хоч якось впливали на реальне ставлення до рабів. Вони не спричинилися до виникнення ідей скасування рабства чи навіть до критики його як соціальної інституції. Тексти в дусі Сенеки були винятково теоретичними, їх писали для того, щоби справити враження на невелику аудиторію добре освічених людей. Сам Сенека в інших роботах дозволяє собі багато зневажливих висловлювань на адресу рабів, що суперечать його більш доброзичливому підходу. Коментарі Фалкса, ймовірно, не відображають поглядів пересічного римського рабовласника. Навіть якщо такі ідеї були досить поширеними, знов-таки, немає свідчень, що це зробило римських рабовласників хоч трохи м’якшими у їхньому ставленні до рабів. Напевно, правильніше буде інтерпретувати таке елітарне мислення як реакцію на зміну політичних обставин. Той факт, що люди зі статусом Сенеки мусили жити під владою імператорів на кшталт Нерона, спонукав до розгляду рабства як чогось не надто важливого. Адже всі вільні римляни фактично були політичними рабами імператора.

Дискусія між вільним греком і розумним рабом базується на промові 15 Діона Хрисостома. Про уявлення стоїків щодо рабства можна порчитати в «Бесідах» Епіктета, 4.1. Цицерон відтворює вчення стоїків про те, що господар мусить ставитися справедливо навіть до людей найнижчого походження, у трактаті «Про обов’язки», 1.13.41. Ідея про те, що власну цінність потрібно доводити діями, а не лише походженням, міститься в промові 15 Діона Христосома. Оповідь про римлянина, який використовував раба, щоб утримувати себе від переїдання, наводиться в праці Плінія Старшого «Природна історія», 28.14. Приклади героїчних учинків, здійснених рабами, можна знайти в «Граматиках» Светонія, «Сатурналіях» Макробія, 1.10.16–25, а також у праці Сенеки «Про добрі справи», 3.23–8. Уявлення про те, що з рабами треба поводитися як із людьми, знаходимо в Сенеки в листі 47. Аналіз різних теорій рабства, що існували в античності, поданий у праці Пітера Ґарнсі «Ідеї рабовласництва від Аристотеля до Авґустина».

 Розділ V •

Покарання рабів

Якщо ви маєте перед собою впертого мула, то, щоб переконати його виконувати ваші бажання, немає ніякого сенсу застосовувати витончені риторичні звороти. Так само і з рабами: хай би які високі ідеали щодо взаємин із ними ви сповідували, все одно раз за разом виявляється, що від цієї філософії практичної користі як кіт наплакав. Хоч би як ви розраховували, що раби, натхнені вашим чудовим прикладом, будуть шляхетними та старанними, насправді інколи доводиться жорстко нагадувати їм про їхній статус, аби примусити працювати на вас. Не варто думати, що достатньо просто позбавити впертюхів вашого доброго ставлення. Раби, що затялись у своїй непокорі, не розуміють логіки. Такі раби схожі на тварин, і найкраще на них діє свист нагая. Власне кажучи, рано чи пізно ви зрозумієте, що пересічний раб постійно думає про можливість фізичного покарання. Воно навіть уві сні йому сниться: відомо, що бачити вві сні страву з яловичини — не дуже добре для раба, адже й ремінь, і нагай зроблені якраз зі шкіри бика. Але цей постійний їхній страх тілесного покарання не мусить турбувати вас, господаря. Швидше ви маєте розуміти, що такий страх допомагає закріпити ваше панівне становище в їхньому житті. Якщо раб під час будь-якого заняття тримає в думках образ господаря, він працюватиме значно краще.

Час від часу рабів треба карати, але головне в цьому ділі — не перестаратися. Там, де це можливо, — не забуваючи, звичайно, про необхідність підтримки дисципліни й авторитету, — слід утриматися від шмагання хоча б