Читати книгу - "Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха"

після першої ж незадовільної відповіді майор Харченко з байдужим виразом обличчя застрелив би одного з полонених, будь-кого, а якби це не розв’язало язики — другого: це ефективніше всяких дурних умовлянь. Умова ця зв'язувала йому руки, тому він і морочився дурно з цими шмаркачами вже більше десяти хвилин, поки хлопці трусять хату…

На подвір’ї нікого. Вони, очевидно, вирішили, що, крім цієї трійці і господаря, більше нікого немає, — і зайняті допитом. Чудово! Шевель майнув до гаража. Небезпечно, його видно з вікна, але, пронеси Господи, їм зараз не до роздивлянь… Потрібний ключ попався одразу, але в замкову шпарину потрапив з другої спроби. Два обороти — і важкий висячий замок упав на землю. Шевель прослизнув у задуху гаража, двері не риплять, сам особисто змазував, бо дратує його рипіння. Ключі від машини у Гоги, але що для нього, Геннадія Шевеля, завести машину без ключів! Але це — потім.

Коли хапав каністру з бензином, почув віддалене завивання пожежної сирени і зрадів — оперативно, хай живуть радянські пожежники! Вже не турбуючись особливо про власну безпеку, підбіг до стіни будинку, хлюпнув на неї бензином, налив калюжу на землю і кинув у неї запаленого сірника. Вогонь палахкотнув в обличчя, змусив відсахнутися, війнув вбивчим жаром, лизнув полите бензином вапно на стіні і стрибнув до підвіконня.

У два стрибки Шевель добіг до гаража. Почув якісь крики, але азарт вже захопив його. Сісти за кермо, намацати дротики — кілька секунд. Мотор заревів. Протаранивши двері і розсипаючи скалки розбитих фар, вона вилетіла на подвір’я. І одразу ж налетіла на людське тіло. Мабуть, цей невдаха першим вистрибнув з палаючого будинку і кинувся навперейми втікачеві.

Пожежна машина була вже тут. Десь поряд сигналила «швидка», ще за хвилину з’являться інші. Роботи всім буде — пожежа, жертви, повно криміналу…

— Швидше, мать вашу! — заволав Шевель, намагаючись перекричати загальний гвалт.

Скориставшись несподіваною панікою, всі троє вистрибнули через вікно. Їх спробували затримати, не ризикуючи стріляти при такій кількості свідків, але Басмач, штовхаючись, пробився до машини і вже ліз на заднє сидіння. Гога стрибнув на місце поряд з водієм. На Стаса насіли двоє, і він відчайдушно одбивався.

Шевель надавив на сигнал, і його гудок влився в загальну какофонію сирен. Басмач встиг підібрати з підлоги машини чийсь пістолет і тепер, не зважаючи на появу міліцейської машини, палив у різні боки через вікно. Напасникам довелося зважити на прибулу міліцію, тому вони облишили Стаса — самим треба змотуватися. Стас стрибнув до Басмача, Шевель газонув, не давши йому заклацнути дверцята, і машина протаранила благенькі ворота…

Якби за кермом сидів хтось інший, від машини і пасажирів мало що лишилося б. Але Шевель, б’ючи й дряпаючи свою машину, все ж таки вислизнув і, розполохуючи людей, що збіглися подивитися на дивну пригоду, вирвався на сусідню вулицю. Машина виглядала не найкраще — побита, пом’ята, подерта, але вона їхала і мчала їх усе далі й далі від палаючого будинку інваліда Степановича…

…Нінку гукнули, коли вона верталася з магазину. Шах і два його приятелі сиділи на каруселі, котра була єдиним атрибутом дитячого майданчика у них на подвір’ї.

— Привіт, Ніночко! Квітнеш і пахнеш!

У неї не було жодного бажання балакати з Шахом, але вона, перехопивши зручніше важку продуктову сумку, підійшла до каруселі.

— Давно не бачились, — сухо сказала.

— Як життя? — Шах поляскував по коліну скрученою в трубочку газетою. — Як шановний чурбан поживає?

— Нормально. Тобі того ж бажає, — вона кивнула на порізану Шахову щоку. — Його побажання надовго запам’ятовуються.

— Це дурниця, Нінок. Шрами прикрашають мужчину… Шановний Басмач, сподіваюся, здоровий?

— Хворі стільки не хавають! — один з Шахових приятелів торкнувся носаком кросівки сумки.

— До тебе, Шах, туго доходить. — Нінка відступила крок назад. — Тебе культурно просили дати мені спокій.

— Хто тебе чіпає? — Шах підняв руки. — Просто не видно його щось давно…

— Його немає. Днів чотири не потикався, — відрубала Нінка. — Як повернеться, обов’язково скажу, що ти зустрітися хотів. Занудьгував.

Перекинувши важку сумку з руки в руку, вона пішла додому.

Що йому треба, Шаху цьому? Дивна якась розмова відбулася. Басмачем цікавився… дуже наполегливо…

…Вчора ввечері він повернувся. Позавчора вночі його не було, і вона, знаючи повадки Басмача, запідозрила зле. Передчуття її не обдурили — з Басмачем прийшли ще троє, приперли з собою засмальцьований рюкзак. Усі четверо спітнілі, брудні, збуджені. Басмач сказав, що вони поживуть у неї пару днів, з дому носа не виткнуть, попередив, щоб не патякала. Спати ліг з усіма на підлозі в кухні, і вона чула, як хлопці сваряться, говорять щось про рюкзак і якісь частки…

Для чотирьох голодних хлопців треба багато продуктів. Шах якось дивно дивився на повну сумку в її руці…

Нінка нічого не сказала Басмачу. Він не любив, коли вона говорила з Шахом. І потім знервований він зараз. Хто знає, раптом вона підпише Шахові вирок? Вона сама боялася Басмача…

…Нінка зникла в під’їзді. Шах сплюнув, помилувався плювком і промовив, не зводячи очей з дверей під’їзду:

— Там він, мужики. На що завгодно об заклад б’юся — там!

— Що робимо?

Шах не відповів, розгорнув газету. Це була міська газета, вчорашній номер. На четвертій сторінці оголошення про розшук небезпечного злочинця з фотокарткою розшукуваного одразу кидалося в очі.

— Він тут не схожий, — зауважив той, хто звернув увагу на повну сумку в Нінчиній руці.

— Всі вони на морду однакові. Я колись оголошення читав. Шукають злочинця. Цигана. Звати Ромою. Прикмети: середнього зросту, смаглявий, кучеряве волосся. — Шах знову плюнув, прагнучи влучити у свій попередній плювок. — Для дурнів оголошення.

— Знайшли?

— Кого?

— Цигана. Смаглявого й кучерявого.

— Звідки я знаю!

— А Басмача знайдуть?

— Побачимо… Якщо їм пощастить… Якщо свідома частина читаючого населення допоможе. — Шах торкнувся шраму на щоці, що гоївся дуже повільно…

Цього разу не дзвонили, не стукали, не намагалися зламати замок — просто довбанули у двері з усієї дурості. Але будинок був старий, міцний, не тепер будували, двері здригнулися, але витримали, навіть не рипнули, показуючи слабкі місця.

— А-а-а! — заревів, мов бугай, Басмач і схопив Нінку, що одразу ж заверещала, за волосся, рвонув до себе. — Ти! Більше нікому! Су-у-у-ука-а!

Жбурнув її в куток, вихопив пістолет з кишені і вмолотив у викривлене криком і переляком Нінчине обличчя дві кулі.

Ззовні вирішили, напевне, що стріляють у них. Двері прийняли кілька пострілів.

…Учора, в хаті Степановича, Стаса, єдиного, хто прихопив зброю, роззброїли. Гога й Басмач лишили зброю в салоні машини, свій «Макаров» Шевель тримав