Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

    - Куди ж тепер? - важко дихаючи, запитала Ліза і схопилася за бік.

    - Туди! – махнув рукою Андрій, схопив її за руку та потяг до В'ячеслава.

    Забігши на мить до того в офіс, Теплов махнув рукою, викликаючи до себе.

    - Ми втекли! – тихо пояснив він, коли айтішник вискочив у коридор.

    - Ви з глузду з'їхали! Тут же все проглядається! Біжіть за мною!

    Василенко побіг по сходах до підвального приміщення. Звідти був вихід у підземний паркінг.

    За час свого постійного проживання в Центрі В'ячеслав заслужив право виходу за його межі.

    - Лізьте під кузов! – крикнув він на парковці.

    - Куди? - не розуміючи його, перепитала Ліза.

   У В'ячеслава у віданні був недорогий і новий позашляховик. Дорожній просвіт* у нього був не найнижчий.(Дорожній просвіт*- відстань між землею та нижньою точкою дна авто).

    - Сюди! - потяг її вниз Андрій. – Нам треба вчепитися за осі.

    - Я не зможу! Не витримаю!

    - Нам лише кілька хвилин протриматися, - почав умовляти її господар машини.

    - Ні, краще за все відразу мене вбийте! Я впаду! В мене руки слабкі! - замотала головою Ліза.

 Хлопці перезирнулись. Андрій був просто у розпачі. Що робити? Напевно, машину перевірятимуть?

    - Лізьте під заднє сидіння, – махнув рукою В'ячеслав.

    Підлітки впали, тісно притиснувшись до підлоги між сидіннями. Водій поклав на них запаску, ще щось, кинув зверху ганчірку, схопився на своє місце і рвонув зі стоянки. При виїзді він на мить вискочив.

    - Довелося знову вирубати струм! – пояснив він друзям.

   Хоча зараз був ще білий день, у Центрі пролунав звук сирени. На КПП утворився хаос, бо задзвеніло одразу кілька телефонних апаратів.

   Черговий встиг підняти лише одну трубку та почути наказ не випускати втікачів. Він почав випитувати особливі прикмети втікачів і крізь відчинене вікно побачив айтішника, що неквапливо під'їхав до нього.

    - Що відбувається? - спитав той.

    - Та якісь підлітки втекли!

  - Ти мене випусти спочатку, а то мені дали вказівку купити дещо, а в мене вже пів-обіду пройшло, - ненав'язливо попросив айтішник.

    - Пусти його, - скомандував начальник варти.

    Він знав В'ячеслава, той часто ксерив йому всілякі документи на машини.

    - Їдь, поки не перекрили рух! - сказав він В'ячеславу.

    -  ОК! Та скоро я буду. Тобі щось у місті взяти?

    -  Що нам взяти? - запитав начальник варти. – Спека така! А, візьми нам морозива.

    - Якого?

    - Будь-кого.

    - ОК, - махнув рукою Василенко і авто повільно торкнулося з місця.

    Телефони у приміщенні просто розривалися...