Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

У середній школі я любила ходити в театральний гурток. Я ще тоді була дуже помітною і красивою дівчинкою. Зовсім ще юна, я вже вирізнялася від однокласниць милим личком і навіть привабливою фігурою. Одного разу наш виступ побачив якийсь рекламний продюсер. Він запропонував моїй мамі, щоб я знялася для реклами. Це був цікавий досвід, ще з малку я стала заробляти для родини гроші. Мене фотографували для журналів і знімали в рекламі одягу для дівчаток. Мама все частіше шукала мені дорожчі контракти, я ж вже трошки стомилася від популярності хотіла простого дитячого щастя. 
Якось, відомий продюсер запропонував мамі для мене роль. Це було вже трохи серйозніше чим рекламний ролик, і могло б стати початком моєї кар'єри, як молодої акторки. Мама попросила мене постаратися. Я пішла на прослуховування, з поміж інших дівчат продюсер таки обрав мене і попросив лишитися для того, щоб пояснити суть його проєкту. Він запросив мене до свого кабінету, це була невелика кімната з диваном і слабким освітленням. Він розказував, яке в мене велике майбутнє по переду, що мої батьки можуть гордитися мною, я не розуміючи для чого мені ці всі слова терпляче чекала коли я зможу піти. Ця кімната, цей дядечко років сорока, все це якось давило на мене.
- Маю! Ти дуже гарненька дівчинка.
- Дякую вам пане.
- В тебе чудово все получається, ми з тобою матимемо велике майбутнє і багато спільних спогадів.
- Я дуже рада співпраці з вами - я вже мала досвід проведення різних співбесід, тож поводила себе стримано.
- Маю, маленька Маю. Ти наче скарб, який я так довго шукав. Ти зробиш все як треба? Ти ж не хочеш засмутити  маму, в нас вийде чудове шоу.
- Я зроблю все що в моїх силах - натиск його слів був уже не стерпним, що він від мене хоче?
- Маленька Маю. Ти прекрасна, я хочу "попрацювати з тобою" - говорив він підійшовши до мене в притул. Його долонь погладила мою щоку. Спиною пробіглися бридкі холодні мурахи - Ти така тендітна і не винна - я ледве поборола заціпеніння хотіла відійти від нього. Він схопив мене за руку, його очі стали більшими, бридка посмішка на його обличчі вселяла в мою душу непереборний жах, погляд його став наче одержимий. - Маю, будь моєю - сказав він. В середині мене наче щось обірвалося. Ще зовсім юна я, вмить стала дорослішою. Я зрозуміла все до чого він вів. Мої страх і заціпеніння змінилося не дитячою люттю. Різко вирвавши свою руку з його мерзенної хватки я зі всієї сили заїхала туфлею у його коліно і вибігла із кімнати. Мамі я сказала, що не пройшла прослуховування. Сказала що не хочу більше зніматися. Ми тоді дуже посварилися. Вона хотіла для мене кращого майбутнього, але я не стала їй розповідати, що насправді сталося. З тих пір я стала більш холодною до людей. Я помічала у погляді інших нотки цієї похоті від якої втекла з тієї кімнати. Саме тому я відсторонила себе від стосунків. Я не жалкувала про це. Ці всі події зробили мене сильнішою і дорослішою. Саме так я стала тим ким є і подобалась собі такою.

І зараз, цей хлопець не просто  пропонував мені стосунки, він мене лякав. Я наче знову стала тією маленькою, беззахисною дівчинкою у пазурах хижого птаха. Тільки цього разу сміливості не знайшлося. На мене нахлинули спогади і сьогодення, зітерши мою волю. Тіло зрадливо стало ватним і не хотіло рухатися. Його очі до жаху відзеркалювалися в моїй душі. Мені хотілося заплакати, хотілося щоб мама захистила мене. "Врятуйте мене, будь-ласка" хотілося закричати, але я не могла навіть вдихнути...

...

Дивна парочка за рогом будівлі була Сіракава і якийсь не відомий мені хлопець, я вже подумав був лишити їх в спокою і не заважати, але щось привернуло мене в цій картині. Він тримав її за руку. Сіракава стояла непорушно, збоку здавалося навіть мило і романтично, але її погляд. В її очах читався невимовний жах. Вона наче втратила волю. Не було тієї впевненості і таємничості, яку я пам'ятав. Я не зміг пройти повз.
Різко прибрав його руку від Сіракави загородивши її собою. Погляд хлопця був якимось бридким. 
- Ти не бачиш, що їй не приємно? - запитав я.
- Ми взагалі-то говорили - не відступав він.
- Думаю вона вже все сказала, нам пора.
- Вам? 
- Так, вона погодилася, щоб я сьогодні провів її. Вибачай друже ти трохи спізнився.
- Ось воно що - його запал притих чи то від того, що я обманув його про нашу домовленість, чи від мого погляду, в якому явно читалися мої наміри застромити його голову у сусідню стінку - що ж, гарного вам дня.
Він поклонився і покинув нас, наостанок кинувши погляд на Сіракаву. "А малий не з лякливий. З вигляду дрищ-дрищом, а так впевнено говорив зі мною."
-  Ти в порядку? - запитав я, відпустивши її долонь. 
- Угу - якось відсторонено кивнула вона.
- Вибач, що втрутився. Мені показалося тобі не приємна його компанія. Можливо мені не варто було говорити про те, що ти щось там обіцяла...
- Дякую тобі, ти саме вчасно - перервала мене Сіракава. Такою розгубленою я її ще не бачив.
- Давай таки пройдемось. Знаєш, погода сьогодні дуже приємна. Думаю тобі не завадить трохи провітрити свої думки.
- Угу...
Я взяв її сумку і повів її звичною для себе дорогою до дому. Її погляд все ще був відстороненим. Видно було, що її накрили думки, які не давали покою. Вона тримала себе за плечі наче намагаючись зігрітися. Що такого міг наговорити цей хлопак, щоб так вибити її з колії?

...

Я навіть не помітила, як перед мною виросла чіясь статура. Моя рука вже не була у мертвій хватці хижого птаха. Долонь ніжно тримала чіясь тверда, тепла рука. Реальність повернулася до мене, я впізнала Аокі. Він стояв трохи в стороні, але попереду мене, наче закриваючи мене від одержимого погляду, що так нажахав мене. Вони про щось говорили, я все ще не могла остаточно прийти до тями. Він запропонував пройтися і подихати свіжим весняним повітря. Це чудова ідея. Мені потрібно прийти в себе. Він йшов трішки випередивши мене. Час від часу щось говорив. Про погоду і приємну весняну свіжість. Я наче зачарована йшла за ним, навіть, не дивлячись куди йду. Думки все ніяк не могли прийти в норму. Я не бачила ні дороги, ні його. Лиш сліпо рухалася за своїм поводирем.
- Я завжди ходжу пішки. Тут не далеко йти. Автобус робить великий круг, щоб зібрати учнів. Тож часу це займає майже однаково - розповідав Аокі. Голос його звучав заспокійливо. Мені вдалося трішки впорядкувати вир своїх думок. 
- Весною тут особливо гарно, я так люблю це місце. Що скажеш? - зупинившись запитав він. Я підняла погляд на його зелені очі, які очікували від мене якусь відповідь. І вмить мій кругозір розширився від його смарагдового погляду до навколишнього світу. Ми стояли посеред вузького провулку. Обабіч вулички зацвітали ніжні сакури. В повітрі повис приємний запах квітів. Такої краси я ніколи не бачила, хоча стільки часу провела в цій школі. Пейзаж був настільки красивим і мальовничим, що здавалося я стала героїнею романтичної манги. Всі турботи і думки вмить полишили мене, я зачаровано дивилася як вітерець здував ніжні пелюстки квітів і робив з них романтичну хуртовину над вузеньким тротуаром чарівного провулку.
- Я хочу фото!  - радісно констатувала я, і майже кинула свій телефон для Аокі - ти ж пам'ятаєш ключ?
- Е.. пам'ятаю... 
Він старанно терпів всі мої побажання для фото, навіть дещо підказував мені, як стати. Це було весело і так приємно. Закінчивши фотосесію ми пішли далі, я ще трохи милувалася вуличкою. Коли ми повернули на вже знайому мені вулицю, що прямо вела до нашого будинку, я стала переглядати зроблені фото, намагаючись ще трохи затримати ту атмосферу, що так мене заспокоїла. 
- Сьогодні же виставлю їх в соц-мережі. Я давно не оновлювала там фото, тож думаю пора - я розглядала яскраві світлини - Як думаєш, які мені обрати? - запитала я його. 
- Ну можна ось цю, де ти в профіль, дивися кудись вдалечінь. На цій світлині добре видно твій таємничий погляд - задумався він.
- То такою ти мене бачиш?
- Якщо ти питаєш якою я тебе бачу - сказав він, узявши мій телефон - то певно ось такою.
Він показав мені красиве фото, наче зроблене для обкладинки журналу. Смак в нього явно є. На фото я була з легкою привабливою посмішкою і поглядом прямо в об'єктив камери. Задній фон розмитими барвами лиш зберіг ті ніжні відтінки чарівності, що витали на казковому провулку. Камера уловила пелюстки, які вітер розносив між мною та фотографом.
- Це фото, наче жива картина. Ти тут дуже приваблива і посмішка твоя дуже щира - він сказав це без жодного лукавства. Я відчула, як в грудях наростало тепло, а кров зрадливо почала приливати до обличчя. Відвела від нього погляд і забрала телефон, вдаючи, що ще обираю фото. "Чому ти так впливаєш на мене?" думала я, майже до дверей своєї квартири.
- Сіракава, зачекай! - його голос знову повернув мене до реальності.
- Що?
- Ну, в мене тут дещо є для тебе - казав він дістаючи з рюкзака невеличкий пухнастий брелок - я багато диви... читав про традиції Японії, знаю тут прийнято повертати на Білий день подарунок тому, хто дарував на День Валентина шоколад. Тож це тобі.
- Хіх, ти занадто серйозно сприймаєш традиції - прийняла подарунок я. От знову, він згадав той незручний момент. 
Я забігла в квартиру. Сперлась на двері і важко видихнула. Ще раз глянула на кролика. Він був дуже ніжний на дотик з великими, милими оченятами кольору каштана. Посміхнулася. Я положила сумку і впала на ліжко. Щоб забути про всі думки, прийнялася обробляти фото, що мені приглянулися. Обидві фотографії, про які говорив Аокі я виставила. Ту, що дуже йому сподобалась поставила на аватарку.