Читати книгу - "Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан"

•••

   Ноа разом з Леа повернулися до поселення, в той вже трохи обжитий ними будиночок, де вони провели два тижні, вивчаючи життя сучасної цивілізації. Тепер вони планували оселитися тут на необмежений термін, принаймні доти, доки не зустрінуться з "божими помічниками". Аліна та Кузьма зголосилися провести їх, допомогти з речами, а найбільше, звичайно, їм кортіло вгамувати свою цікавість, щоб самим познайомитися з місцевими мешканцями та подивитися на їхнє поселення.

   — А тут дуже затишно, — підсумував Кузьма, коли завершив докладний огляд усіх приміщень та побутової техніки. — Може й нам сюди перебратися? — спитав він у Аліни.

   — Лише після завершення всіх моїх експериментів, — відповіла та.

   — Цікаво, а взимку тут достатньо тепло? — продовжував він цікавитись конструкцією будиночка.

   — У програмі домашнього комп'ютера передбачено налаштування температури, вологості, складу повітря і навіть тиску. Думаю, взимку проблем з опаленням тут точно не буде, — відповів Ноа, чіпляючи до свого одягу спеціальне кріплення, що дозволяло потім розвісити його в шафці.

   — І все ж таки здається повною фантастикою, що все тут може функціонувати багато місяців абсолютно автономно. Чи навіть цілісні роки?

   — Не забувай, що ти в 10672 році, — нагадала Леа.

   — Все одно цікаво, це ж треба було десь розмістити такі величезні запаси їжі, щоб вони не псувалися.

   — Вся їжа тут синтезується на молекулярному рівні. Вона не може зіпсуватись. Частина молекул, таких як вуглець, азот та кисень беруться з повітря. Інша, більша частина молекулярних сполук зберігається у спеціальних автоматизованих відсіках під дахом. Навіть якщо їх запаси будуть вичерпані, можна завантажити ось у той пристрій, — Леа вказала у бік кухонної стійки, — будь-яку біоорганіку. Вона переробиться в початкову сировину, необхідні елементарні молекулярні сполуки, амінокислоти, і синтезатор їжі буде знову готовий запропонувати тобі різноманітне меню.

   Кузьма підійшов до кухонної стійки і почав відчиняти та розсувати всі двері, а разом і заглядати всередину.

   — Так ти не зможеш приготувати їжу, — зауважила Леа.

   Вона підійшла до стійки, утворила перед екраном комп'ютера якийсь символ із пальців і екран одразу засвітився. На ньому з'явився довгий список меню, який Кузьмі був зовсім незрозумілий.

   — Тут є м'ясо? — спитав Кузьма.

   — Тут є страва, схожа за смаком на котлети по-київськи, — вона клацнула в повітрі по вибраному рядку і на екрані з'явилися якісь символи, що змінювали один одного.

   — Довго чекати? — поцікавився Кузьма, спостерігаючи за незрозумілою інформацією на екрані.

   — Приблизно вісім хвилин у наших одиницях часу.

   — Я сподівався, буде швидше.

   Леа нічого не відповіла та продовжила розбирати речі.

   За вісім хвилин відчинилися дверцята в кухонній стійці і пролунав незвичний звуковий сигнал. Леа дістала звідти квадратну тарілочку з прямими бортиками, де лежали дві довгасті ковбаски з приємним запахом та невеличка виделка. Кузьма взяв тарілочку і спочатку недовірливо понюхав блюдо. Потім обережно скуштував. Вираз обличчя його миттєво змінився, і в наступні кілька хвилин він з апетитом уплітав за обидві щоки екзотичну страву майбутнього.

   — Непогано вони тут влаштувалися, — казав він, не припиняючи жувати, — єдиний мінус, їжа суцільна хімія.

   — Будь-яка органічна їжа – це складна хімія, — зауважила Леа.

   — Я в курсі. Я просто згадав село моєї бабусі. Про всякі там фрукти з саду, парне молоко, шашличок та інші натуральні продукти тут можна забути.

   — Страви, що штучно синтезуються цією технікою, можуть бути значно кориснішими, ніж натуральні. Тут навіть є можливість регулювати їм у певному діапазоні параметри, що визначають харчову цінність. Наприклад, склад мікроелементів, вітамінів, жирів, вуглеводів та загальну калорійність.

   — Я й не сподівався, що ти зможеш зрозуміти мене в цьому. — Кузьма якраз доїв останній шматочок і витер рукавом свої губи. — Не маю сумніву, що ти перша, хто стане фанатом усіх цих технологій.

   Леа нічого не відповіла. Вона мовчки забрала в нього брудну тарілку з виделкою і закинула їх у інший відсік кухонної стійки.

   Поки Леа та Ноа розбирали свої речі, до них у гості завітали Еукунінка та Аіючіль, а також ще з десяток місцевих жителів, з якими вони минулого разу встигли познайомитись. Ноа у свою чергу всіх познайомив з Аліною та Кузьмою. Спочатку, через мовний бар'єр спілкування з ними зазнавало деяких труднощів. Однак дуже швидко місцеві жителі, будучи вірними своєму стилю а-ля "діти квітів", почали по черзі спокушати Аліну та Кузьму. Аліна явно була не в настрої, і своїм похмурим заклопотаним поглядом швидко відбила бажання у чоловічої половини продовжувати ці ігри. Кузьма ж навпаки, взявшись із Оалейтрією за руки, слухняно пішов разом із нею до виходу.

   — Дивись, не загубися! — кинула йому навздогін Аліна, супроводжуючи його суворим поглядом. — Сьогодні ти ще будеш мені потрібен на Wayfarer.

   Кузьма не загубився. Проте назад він повернувся лише за п'ять годин своєї відсутності. На шиї у нього висіло щось, що нагадувало вінок із рослини з дрібними плодами схожими на кристали аквамарину. Він випромінював настільки щасливий вигляд, що ніхто не став допитуватись, де він пропадав весь цей час.