Читати книгу - "Консуело"

Корилла служила своєму коханцеві доти, поки це було можливо (на цьому ґрунті вона зійшлася навіть із баронесою, його головною коханкою, до якої страшно ревнувала), вселила Консуело якусь повагу до цього зіпсованого, але не остаточно розбещеного створіння, що зберегло ще добрі спонукання серця й безкорисливі пориви великодушності.

— Упадемо ниць перед промислом Божим, — говорила вона Йосифу, що часом картав її за близькість із Кориллою. — Людська душа навіть в омані зберігає щось милостиве й велике, до чого почуваєш повагу й у чому знаходиш із радістю ті священні сліди, які є мовби печаткою Божої десниці. Там, де можна пожаліти, знайдеться що й пробачити, а де є що пробачити, будь упевнений, добрий мій Йосифе, там є й що полюбити. Бідолашна Корилла, живучи як тварина, іноді чинить як янгол. Бачиш, я відчуваю: якщо залишуся артисткою, то маю звикнути без жаху та гніву дивитися на всі ці сумні мерзенності, серед яких минає життя пропащих жінок; адже й вони хитаються між прагненням добра й потягом до зла, між сп'янінням і каяттям. І навіть, зізнаюся, мені здається, що роль сестри милосердя корисніша для моєї чесноти, аніж більш чисте й утішне життя, аніж блискучі знайомства та спокійне існування серед людей сильних, щасливих, шанованих. Почуваю, що серце моє створене на зразок раю доброго Ісуса, де більше радості, більше привіту дається одному розкаяному грішникові, ніж сотням тріумфуючих праведників. Моє покликання жаліти, допомагати, втішати, співчувати. Ім'я, дане мені матір'ю при хрещенні, покладає на мене цей обов'язок. У мене, Беппо, немає іншого імені. Суспільство не дало мені права з гордістю носити родинне ім'я, і якщо, на думку світу, я принижую себе, відшукуючи крупинки чистого золота серед бруду чужих поганих звичаїв, то я зовсім не зобов'язана віддавати йому в чому-небудь звіт. Я тільки Консуело — нічого більше. І цього досить для дочки Розамунди, бо Розамунда була бідною жінкою, і про неї відгукувалися ще гірше, ніж про Кориллу, а я мусила й могла її любити, хоч якою б вона була. Її не шанували, як Марію-Терезію, але вона не наказала б прикувати за ногу Тренка, щоб умертвити його в муках, а самій заволодіти його грішми. Корилла також не зробила б цього, однак, замість того щоб битися за неї, цей самий Тренк, якому вона допомагає в нещасті, частенько бив її. Йосифе! Йосифе! Господь своєю величчю перевершує всіх наших монархів; і позаяк Марія-Магдалина сидить у нього на почесному місці, поруч із непорочною Дівою, то, мабуть, і Корилла при тому дворі матиме перевагу над Марією-Терезією. А про себе скажу: коли б мені довелося в дні, які мені ще належить провести на землі, сидіти на бенкеті праведників, серед морального благоденства, то я вважала б, що збилася зі шляху порятунку. О, шляхетний Альберт дивився на це так само, як я, і, звичайно, не став би гудити мене за моє добре ставлення до Корилли.

Консуело говорила все це своєму другові Беппо через два тижні після першої вистави «Зенобїї» та події з бароном фон Тренком. Шість вистав, на які її запросили, вже відбулися. Пані Тезі знову з'явилася в театрі. Імператриця за допомогою посланника Корнера потихеньку обробляла Порпору й продовжувала ставити шлюб Консуело з Гайдном умовою її вступу на імператорську сцену по закінченні ангажементу Тезі. Йосиф нічого не знав про це. Консуело нічого не підозрювала. Вона думала тільки про Альберта, що більше не з'являвся й не давав про себе знати. У голові в неї бродила безліч припущень, безліч протилежних рішень. Дівчина навіть заслабла від пережитого нервового потрясіння й усіх цих тривог. Вона не залишала своєї кімнати відтоді, як покінчила з театром, і без кінця дивилася на кипарисову гілку, зламану, як їй здавалось, із однієї з могил у гроті Шрекенштейну.

Беппо, єдиний друг, якому вона могла розкрити своє серце, спочатку хотів було переконати її в тому, що Альберт не приїздив до Відня. Але коли вона показала йому кипарисову гілку, він глибоко замислився над цією таємницею й зрештою сам увірував у те, що молодий граф брав участь в історії з Тренком.

— Послухай, — сказав він, — мені здається, я зрозумів, що відбувається. Дійсно, Альберт приїздив до Відня. Він тебе бачив, чув, спостерігав за всіма твоїми вчинками, ходив за тобою по п'ятах. Того дня, коли ми з тобою розмовляли на сцені в декорації, що зображує ріку Аракс, він міг бути по той бік декорації й чути, як я шкодував, що тебе викрадають із підмостків на порозі слави. У тебе самої при цьому вирвалися якісь вигуки. З них він міг зробити висновок, що ти віддаєш перевагу блиску кар'єри над сумною врочистістю його любові. Наступного дня він бачив, як ти ввійшла до гримерної Корилли, і позаяк він увесь час спостерігав за тобою, то міг помітити, як туди ж за кілька хвилин перед цим увійшов пандур. Альберт так довго не з'являвся до тебе на допомогу тому, що вважав твій прихід добровільним, і, тільки піддавшись спокусі підслухати біля дверей, зрозумів, як необхідне його втручання.

— Прекрасно! Але навіщо діяти так таємниче, навіщо приховувати під крепом своє обличчя? — промовила Консуело.

— Ти знаєш, яка підозрілива віденська поліція. Може, його обмовили при дворі або в нього були політичні причини, щоб ховатися. Можливо, обличчя його було знайоме Тренку. Хто знає, чи не бачив граф Альберт його в Чехії під час останніх воєн, чи не кидав йому виклику, чи не загрожував, чи не змусив його випустити з рук якої-небудь захопленої ним безвинної людини? Граф Альберт міг таємно робити у своїй краші великі подвиги хоробрості й людинолюбства, у той час як його вважали сплячим у печері Шрекенштейну. І якщо він здійснював ці подвиги, зрозуміло, він не розповідав би про них тобі. Ти ж сама не раз відгукувалася про нього як про найбільш смиренного, найбільш скромного з людей. І він учинив мудро, закривши обличчя, у той час як розправлявся з пандуром, бо якщо сьогодні імператриця карає пандура за те, що він спустошив її дорогу Чехію, то, повір, це зовсім не означає, що вона буде схильна залишити безкарним відкритий опір, вчинений її пандуру в минулому з боку чеха.

— Ти цілковито маєш рацію, Йосифе, і твої слова наводять мене на роздуми. Багато чого тепер починає мене страшенно турбувати. Альберта могли впізнати, заарештувати, і це так само залишилося б невідомим публіці, як падіння зі сходів Тренка. Та ба! Може, він у цю хвилину знемагає у