BooksUkraine.com » Дитячі книги » Домбі і син 📚 - Українською

Читати книгу - "Домбі і син"

207
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Домбі і син" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 253 254 255 ... 307
Перейти на сторінку:
горло, а правицею — за волосся, вона вп’ялася в предмет своєї ніжної любові з такою люттю, що обличчя хлопця враз посиніло.

— Пустіть, місіс Браун, чуєте? — верескнув Точильник. — Що ви робите? Поможіть же, молодице! Місіс Брау… Бра…

Молодиця, однак, не зворушена ані воланням до неї, ані белькотінням хлопця, твердо дотримувала нейтралітету, доки притиснений у кутку Роб по довгій боротьбі звільнився від своєї напасниці і, важко дихаючи, стояв, одгородившися ліктями від старої, що теж ледве зводила дух і, тупаючи з люті й нетерплячки ногами, явно збирала сили для нового нападу. У цю критичну хвилину Аліса подала голос, та зовсім не на користь Точильника:

— Молодець, мамо! Розшматуйте його!

— Що ж це таке, — пробелькотів Роб, — і ви проти мене, молодице? Що я вам зробив? За що мене шматувати, хотів би я знати? Чого ви беретеся душити хлопця, який вам ніякого зла не вчинив, ні одній, ні другій? А ще жінками називаєтесь! — заляканий, прибитий горем Точильник підніс рукава до очей. — Ви мене просто дивуєте. Де ж ваша жіноча сердечність?

— Ах ти ж, невдячне щеня! — ледь видихнула місіс Браун. — Безсоромне, нахабне щеня!

— Що ж я такого зробив, місіс Браун, чим вас образив? — весь у сльозах, питався Роб. — Ви ж тільки хвилину тому так мене любили!

— І він ще буде мені відбуркувати! — сказала стара. — Мені! Він собі з мене іграшку робить — тільки тому, що мені захотілось побалакати трошки про його пана та леді! Але скінчилися балачки, хлопчику. Можеш іти!

— Що ви, місіс Браун, — запротестував нещасний Точильник. — Хіба я казав, що хочу іти? Не треба так говорити, місіс Браун, будь ласка.

— Я зовсім не говоритиму, — відповіла місіс Браун, ворухнувши своїми скарлюченими пальцями так, що Роб у кутку зменшився вдвоє. — Більше він від мене ні слова не почує. Це — невдячний пес. Я його зрікаюсь. Хай іде собі! А я напущу на нього таких, що заговорять, ще й як заговорять, і від них не відмахнешся, пристануть до нього, як п’явки, скрадатимуться за ним, як лисиці! Отак! Він їх знає. Знає свої колишні штучки та звички. А коли забув, то вони йому нагадають. Хай іде собі й побачить, як йому вдасться справляти хазяйські діла й берегти хазяйські секрети, з отаким товариством на хвості. Ха-ха-ха! Він побачить, що це далеко не ми з тобою, Алісо, не такі, як ми, друзі. Хай собі йде! Хай іде.

Ці слова стара твердила безнастанно, розмахуючи кулаком над головою та совгаючи щелепами, а її кульгава постать носилася по колу, футів так із чотири в діаметрі, і вганяла Точильника в жах невимовний.

— Місіс Браун, — благально мовив Роб, трішки висунувшись із свого кутка. — А якщо так добре подумати, на холодну голову, — ви ж не станете кривдити хлопця, правда?

— Не говори до мене, — обізвалася стара, усе так само люто гасаючи по колу. — Хай іде собі, хай собі йде!

— Місіс Браун, — не вгавав бідолашний Точильник, — я ж зовсім не… О, що то за горе для хлопця — вклепатися в таке!.. Я просто остерігався багато говорити, як завжди остерігаюсь, бо він усе вивідує, хоча, правда мав би знати, що далі воно не піде. Я не від того, щоб побалакати трохи, місіс Браун, — з перекошеним обличчям запевняв він, — тільки не заводьтеся так, будь ласка. Ой, та невже ж ви не можете закинути словечко за бідолашного хлопця? — в розпачі заволав Роб до дочки.

— Годі, мамо, — чуєте, що каже? — суворо озвалася та, нетерпляче мотнувши головою. — Спробуйте ще раз, а як знов не дійдете з ним згоди, зживіть його зі світу, як хочете, та й по всьому.

Місіс Браун, схоже, розчулена цим сердечним напучуванням, тут же завила і, поволі м’якнучи, пригорнула до себе розкаяного Точильника, що також обняв її з виразом несказанної скрухи на обличчі і з виглядом жертви (якою і був) вернувся на старе своє місце, поруч із приятелькою, дозволивши їй — з вельми солоденькою гримасою на виду, що явно змагалася за місце з фізіономічними проявами цілком протилежного характеру — обвитися рукою довкола його ліктя і притулити його до себе.

— Ну, то як поживає твій пан, моє серденько? — спитала місіс Браун, коли, сидячи в отакій дружній позі, вони випили за здоров’я одне одного.

— Тихо! Будьте ласкаві, місіс Браун, говоріть трохи тихше, — попрохав Роб. — Дуже добре, по-моєму, спасибі.

— То ти ще на службі, Роббі? — підлесливим тоном допитувалася місіс Браун.

— Та воно ніби й так, — м’явся Роб, — і ніби й ні. Я… мені поки що платять, місіс Браун.

— Але роботи нема?

— Та, власне, зараз нема що робити, місіс Браун, хіба що… дивитися в чотири ока, — відповів Роб, жалісно лупаючи ними.

— Пан за кордоном, Робе?

— О, на бога, місіс Браун! Чи ж не можна балакати з чоловіком про щось інше?! — вибухнув розпачем Точильник.

Запальна місіс Браун тут же зірвалася з місця, і безталанний Точильник, стримуючи її, пробурмотів:

— Т-так, місіс Браун, здається, за кордоном. Чого вона витріщилась? — додав він, маючи на думці дочку, що втупила очі в обличчя, яке знову визирнуло з-за Робової спини

— Не звертай уваги, хлопче, — мовила стара, щільніше пригортаючи його, щоб не міг оглянутись. — Це в неї звичка така, звичка. А скажи-но, Робе. Ти леді не бачив, га, серце?

— Якої ще леді, місіс Браун! — тоном жалібного благання скрикнув Точильник.

— Якої леді? — повторила та. — Тої самої. Місіс Домбі.

— Так, здається, бачив раз.

— Тої ночі, як вона поїхала, га, Робе? — сказала просто в ухо йому стара, пильно стежачи за його обличчям. — Ага! Знаю — це було тої ночі.

— А раз ви знаєте, що це було тої ночі, місіс Браун, — відповів Роб, — то нема чого катувати хлопця, щоб він потвердив.

— А куди вони поїхали, Робе? Просто за кордон? Як то було? Ти її де бачив? Вона сміялася? Чи плакала? Розкажи

1 ... 253 254 255 ... 307
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Домбі і син"