Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

Тримаючи косу однією рукою, Вашет потягнулася до червоної нитки й зав’язала її.

— А тоді, не встигли мої двері зачинитися, як до мене завітала Карсерет. Вона поздоровила мене з тим, що я нарешті повелася з тобою так, як ти заслуговуєш.

Вашет сягнула назад, щоб заплести волосся з другого боку, спритно крутячи пальцями.

— Обидві подіяли мені на нерви. Вони не мали права говорити мені про мого учня.

Вона зав’язала другу косу.

— Тоді я взяла й подумала: чию думку я поважаю більше? — глянула на мене, показуючи, що це — запитання, на яке я маю відповісти.

— Ти більше поважаєш власну думку, — сказав я.

Вашет широко всміхнулася.

— Точно. Але Пенте також не зовсім дурепа. А Карсерет, коли на неї находить, може бути сердита, як чоловік.

Вона взяла довгу смугу темного шовку та обгорнула нею тулуб, плечі й оголені груди, які тканина підтримувала і щільно притискала до тулуба. Відтак Вашет заправила кінчик тканини всередину, і вона якимось робом залишилася міцно закріпленою. Я вже кілька разів бачив, як Вашет це робить, але як це насправді працює, залишалося для мене таємницею.

— І що ти вирішила? — запитав я.

Вона накинула через голову криваво-червону сорочку.

— Ти залишаєшся головоломкою, — промовила Вашет. — Лагідний, бентежний, розумний, дурний, — із сорочки виринула її голова, і вона серйозно поглянула на мене. — Але людина, яка ламає головоломку, бо не може її розгадати, покинула летані. Я не така.

— Я радий, — мовив я. — Мені було б неприємно піти з Герта.

Тут Вашет здійняла брову.

— Насмілюся сказати, що так, — вона показала рукою на футляр із лютнею, що висів у мене на плечі. — Залиш його тут, бо інакше піде поголос. І торбу свою зостав. Зможеш віднести їх до своєї кімнати згодом.

Вона задумливо поглянула на мене.

— А от плащ візьми. Я покажу тобі, як битися в ньому. Такі речі можуть бути корисними, та лише якщо через них не перечіплятися.

***

Я повернувся до навчання так, ніби майже нічого не сталося. Вашет показала мені, як не перечіплятися через власний плащ. Як за допомогою нього зв’язати зброю чи обеззброїти когось необачного. Вона зауважила, що плащ дуже гарний, міцний і довговічний, але, здається, так і не помітила в ньому нічого незвичайного.

День минав за днем. Я продовжував вести тренувальні бої із Селеан і врешті навчився захищати свої дорогоцінні статеві органи від усіляких безцеремонних нападів. Мало-помалу я став досить вправним, щоб ми були майже рівними під час боїв і по черзі перемагали одне одного.

Я навіть кілька разів поговорив із Пенте під час трапез і радів, що хоч одна людина готова раз у раз усміхатися, дивлячись на мене.

Однак у Герті мені тепер було не по собі. Надто вже близько я підійшов до катастрофи. Розмовляючи з Вашет, я завжди двічі думав над кожним словом. Над деякими словами думав тричі.

І хоча Вашет начебто знову стала такою іронічною й усміхненою, як була, я раз у раз помічав, що вона стежить за мною з похмурим обличчям і уважним поглядом.

Із плином часу напруженість між нами поступово спала, стухнувши так само повільно, як синці в мене на обличчі. Мені подобається думати, що врешті вона зникла б остаточно. Але ми не мали на це достатньо часу.

***

Це прийшло наче грім із ясного неба.

Вашет відчинила двері, коли я в них постукав. Але, замість вийти надвір, стала на порозі.

— Завтра в тебе випробування, — нагадала вона.

Якусь мить я не розумів, про що вона говорить. Я дуже зосе­редився на уроках фехтування, на тренувальних боях із Селеан, на мові, на летані. Вже й забув, навіщо все це потрібно.

Я відчув, як у мене в грудях миттєво зріс захват, а за ним у животі зав’язався холодний вузол.

— Завтра? — дурнувато бовкнув я.

Вашет кивнула і злегка всміхнулася, побачивши вираз мого обличчя.

Її стримана реакція аж ніяк мене не заспокоїла.

— Так швидко?

— Шегін гадає, що так буде найкраще. Якщо зачекати ще місяць, може піти ранній сніг, який завадить тобі піти своєю дорогою.

Я завагався, а тоді сказав:

— Вашет, ти кажеш мені не всю правду.

Знову легка усмішка й невеличкий порух плечей.

— Маєш рацію, хоча Шегін і справді вважає, що чекати нерозважливо. Тобі властивий певний шарм, незграбний, варварський. Що довше ти будеш тут, то більше людей відчуватиме до тебе приязнь…

Я відчув, як холод проникнув у мене глибше.

— А якщо вже мене мають скалічити, то краще було б, якби це сталося, поки ще не так багато людей зрозуміло, що я насправді реальна особистість, а не якийсь там безликий варвар, — суворо промовив я — щоправда, не так суворо, як хотів.

Вашет опустила погляд, а тоді кивнула.

— Ти цього точно не чув. Але Пенте два дні тому, сперечаючись із Карсерет через тебе, наставила їй синець під оком. Селеан теж тебе полюбила й розмовляє з іншими дітьми. Вони стежать за вами з дерев, поки ви тренуєтеся, — вона застигла на мить. — А ще є інші.

Тепер, коли минуло стільки часу, я знав достатньо, щоби правильно витлумачити нетривале мовчання Вашет. Раптом її стриманий настрій, її спокій стали набагато зрозумілішими.

— Шегін має дбати про інтереси школи, — продовжила Вашет. — Має ухвалювати рішення по справедливості. Вона не може дозволити собі зважити на те, що ти декому подобаєшся. Водночас, якщо вона ухвалить правильне рішення і воно не сподобається багато кому в школі, також вийде недобре, — вона ще раз знизала плечима. — Отже…

— Я готовий?

Вашет довго мовчала, а тоді промовила:

— Непросте запитання. Запрошення до школи — це не лише питання навичок. Це випробування на пристосованість, на сумісність. Якщо хтось із нас провалюється, нам можна спробувати ще. Темпі чотири рази проходив випробування, перш ніж його прийняли. А в тебе буде лиш один шанс, — вона поглянула на мене. — І час для нього настав, готовий ти чи ні.