Читати книгу - "Свобода"

проїхатися із нею автобусом, тому вона знову вперлася, але він продовжував наполягати. Пізніше Волтер розкаже, що, вже стоячи там, на автобусній зупинці, разом із нею, він закохався в неї; але подібної симфонії кохання в голові Петті не звучало. Вона відчувала себе винною, що залишила Елайзу, жалкувала, бо втратила затички для вух і не залишилася, щоб послухати Річарда ще.

— Я нібито іспит завалила там, у клубі, — промовила вона.

— Тобі взагалі подобається така музика?

— Мені подобається «Блонді». А ще Патті Сміт. Здається, ні, мені дійсно така музика не подобається.

— Надзвичайно хороша! — вигукнув Волтер. — Тобто іноді по-різному. Знаєш, мати кинула їх родину, коли він був зовсім маленьким, і вдарилася в релігію. Батько в нього працював на пошті й багато випивав, а потім захворів на рак легенів, коли Річард був уже в старших класах. Річард піклувався про нього до самої його смерті. Він дуже вірний, хоча жінок це, мабуть, не стосується. Тому для жінок — він не краща кандидатура, якщо тебе саме це цікавило.

Петті вже й сама інтуїтивно дійшла такого висновку, але її це чомусь не дуже засмутило.

— А як щодо тебе? — запитав зненацька Волтер.

— Що?

— Ти — хороша людина? Здається, так, але все ж...

— Все ж?

— Терпіти не можу твою подругу! — вибухнув він. — Мені вона здається зовсім нехорошою. Насправді вона — просто чудовисько. Брехуха, а ще вона підла.

— Але вона — моя краща подруга, — роздратувалася Петті. — Для мене вона — не чудовисько. Мабуть, ви, хлопці, просто не з тієї ноги встаєте завжди.

— А вона завжди запрошує тебе кудись та кидає тебе, поки нюхає кокаїн десь із кимось іншим?

— Ні, насправді такого ще ніколи це траплялося.

Волтер промовчав, але всім своїм видом показував незадоволення. Автобуса все не було.

— Іноді мені дуже, дуже добре від того, як сильно вона до мене прив’язана, — трохи помовчавши, сказала Петті. — Більшість часу вона не така. Але коли вона...

— Мені здається, до тебе надто складно не прив’язатися, — промовив Волтер.

Вона похитала головою:

— Зі мною щось не так. Я дуже люблю й інших своїх друзів, але здається, ніби між нами зведена висока стіна. Ніби вони всі — одні, а я — зовсім інша. Завжди хочу змагатися, я — егоїстка. Коротше кажучи, не така добра. Якимось чином я завжди починаю відчувати, ніби я граю, ніби я поводжуся неприродно поряд із ними. А от із Елайзою мені не потрібно нічого удавати. Я можу бути сама собою, та все одно — кращою за неї. Тобто я ж не дурна. Я ж бачу, що є в ній щось від телепня. Але якійсь частині мене подобається бути з нею. Ти коли-небудь відчував щось таке з Річардом?

— Ні, — відповів Волтер. — Узагалі-то бути поряд із ним не дуже приємно, більшість часу. Але щось у ньому мені сподобалось одразу, ще коли ми були першокурсниками. Він весь у своїй музиці, але з ним можна поговорити і про інші, інтелектуальні, речі. І мені це подобається.

— Мабуть, це тому, що ти — по-справжньому хороша людина, — усміхнулася Петті. — Ти любиш його за те, який він, а не за те, як ти сам почуваєшся поряд із ним. У цьому, ймовірно, і полягає різниця між нами.

— Та ні, це ти — по-справжньому хороша, — відізвався Волтер.

Десь глибоко в душі Петті знала, що в нього хибне враження від неї. Але тоді вона припустилася помилки, дуже великої помилки, яка вплинула на все її життя: вона не стала переконувати Волтера змінити думку про неї, розповідати про себе справжню. Він виглядав настільки впевненим у тому, що вона хороша, що поступово переконав її.

Того ж вечора, коли вони, нарешті, дісталися кампусу, Петті раптово збагнула, що проговорила про себе цілу годину і навіть не помітила, що Волтер лише питав, а сам нічого про себе не розповів. Тому бажання спробувати бути милою у відповідь і виявляти цікавість тепер було б марним витрачанням часу, бо він зовсім не здавався їй привабливим.

— Можна я тобі зателефоную? — спитав він уже на порозі її гуртожитку.

Вона пояснила, що протягом наступних декількох місяців не зможе витрачати багато часу на спілкування: їй потрібно тренуватися.

— Але все одно, дякую, що провів мене, — сказала вона. — Мені справді дуже приємно.

— Тобі подобається театр? У мене є декілька друзів, з якими ми часто відвідуємо театр. Це не буде побачення чи щось таке.

— Я справді дуже зайнята.

— Але в цьому місті просто чудові театри! — наполягав він. — Б’юся об заклад, тобі дуже сподобається!

Ах, Волтер — якби він тільки знав, що більш за все протягом усіх місяців, що Петті намагалася взнати його краще, її інтригувало в ньому те, що він був кращим другом Річарда Катца! Якби він тільки помітив, що кожного разу, як Петті бачила його, вона завжди намагалася непомітно підвести розмову до Річарда! Якби він запідозрив, що тоді, коли вона вперше дозволила йому зателефонувати їй, усі її думки були навколо Річарда!

Усередині, вже піднявшись до себе, вона знайшла на дверях повідомлення про те; що їй телефонувала Елайза. І Петті сиділа в кімнаті, очі в неї сльозились від диму, яким смерділо її волосся та одяг, доки Елайза знову не зателефонувала на телефон у холі (у слухавці було чутно той самий гамір) і не вилаяла її за те, що та пішла, нічого не сказавши, чим налякала подругу до смерті.

— Це ж ти зникла! — заперечила Петті.

— Просто ходила привітатися з Річардом.

— Тебе не було десь півгодини,— А що з Волтером? — спитала Елайза. — Ви пішли разом?

— Він провів мене додому.

— От дідько. Розповів уже тобі, як сильно мене ненавидить? Мені здається, у нього просто ревнощі розігралися. Думаю, він щось таке відчуває до Річарда. Таке... блакитного кольору.

Петті подивилася туди-сюди в холі, перевіряючи, чи ніхто її не чує.

— Це ти придбала наркотики для Картера на його день народження?

— Що? Тебе погано чути.

— Це ти принесла наркотики, які ви з Картером вживали на його вечірці?

— Я тебе не чую!

— Той «кокс» на день народження Картера! Це ти його принесла?!

— Ні!