Читати книгу - "Рекурсія, Блейк Крауч"

— Візьмімо нинішній експеримент. Ні ви, ні я не маємо про нього жодних спогадів аж до моменту, коли Рід помер у капсулі та повернувся у спогад, де йому роблять тату. Лише тоді ваша пам’ять і свідомість із початкової часолінії, де ви намагалися стільцем розбити скло, прослизнули сюди.

— Ага, то за дев’ять років, п’ятого листопада дві тисячі вісімнадцятого року, я зненацька згадаю своє інше життя?

— Думаю, так. Початкова часолінія увіллється в цю, і у вас з’являться два набори спогадів: один живий, другий мертвий.

Дощ суцільним потоком стікає по склу, розмиваючи світ за вікном.

— Ви потребували мене, щоб наново створити крісло, — каже Гелена.

— Це правда.

— І завдяки знанню майбутнього ви в цій часолінії створили свою бізнес-імперію, а мене заманили обіцянками необмеженого фінансування, щойно я досягла перших успіхів у Стенфорді.

Слейд киває.

— Таким чином, і створення крісла, і його використання — все під вашим повним контролем.

У відповідь Слейд мовчить.

— Простіше кажучи, я від самого початку була у вас під ковпаком, відколи ви запустили цю другу часолінію.

— Гадаю, «під ковпаком» — це явне перебільшення…

— Пардон, але хіба ми не на списаній нафтовидобувній платформі серед Тихого океану, яку ви облаштували виключно для мене, чи, може, я чогось іще не знаю?

Слейд піднімає свій келих і допиває шампанське.

— Ви вкрали в мене те, інше життя.

— Гелено…

— Чи була я одружена? Чи мала дітей?

— Ви справді хочете це знати? Яке це зараз має значення? Ні, не були, не мали.

— Ви чудовисько!

Гелена підводиться, підходить до вікна й дивиться крізь скло на тисячу відтінків сірого: океан, близький і далекий, шари хмар і пелена дощу, яку раз за разом жене шквальний вітер.

Останній рік вона дедалі більше почувалася тут бранкою, але сьогодні це відчуття особливо сильне. Пекучі злі сльози котяться по щоках, коли Гелена раптом усвідомлює, що це її самогубні амбіції призвели до такого становища, в якому вона перебуває зараз.

І було все це, найімовірніше, 2018 року…

Що ж, тепер зрозуміло, чому Слейд так поводився, й особливо зрозумілим стає його безапеляційне твердження, що піддослідний мусить пройти через смерть для гострішого сприйняття реактивованого спогаду. Тоді Гелена просто все списала на його авантюризм.

Це скінчилося тим, що платформу покинув майже весь персонал. Тепер вона бачить, що за всім стоїть ретельний розрахунок. Слейд розумів, що вони вже на фінішній прямій, й не хотів, щоб про справжнє значення крісла знав ще хтось, окрім ключових, найвідданіших членів команди. Тепер, прокручуючи це в пам’яті, Гелена не впевнена навіть у тому, що її вчорашні колеги долетіли до берега.

Досі Гелена лише підозрювала, що її життя під загрозою.

Тепер вона в цьому впевнена.

— Поговорімо, Гелено. Не ховайтеся в мушлю.

Найвірогідніше, від її реакції на одкровення Слейда й залежатиме, що він вирішить з нею зробити.

— Я зла, — каже Гелена.

— Є чого. Я теж розізлився б.

Досі вона вважала, що Слейд напрочуд розумний і віртуозно маніпулює людьми, чим зазвичай не гребують усі великі бізнесмени. Може, так воно і є, проте левову частку його успіху та статків можна банально пояснити його знанням майбутнього. Та її інтелектом.

Створюючи своє крісло, Слейд думав не тільки про гроші. У нього вже сьогодні стільки грошей, слави та влади, що він — майже бог.

— Тепер, коли крісло вже створено, — каже Гелена, — що ви збираєтеся з ним робити?

— Ще не знаю. Я думав, що ми разом поміркуємо над цим.

«Так я й повірила. Все ти прекрасно знаєш. Мав двадцять шість років, аби щось придумати».

— Допоможіть мені його вдосконалити, — каже Слейд. — Випробувати, примусити нормально працювати. Я ще не розумів, що маю на думці, коли ставив вам це запитання вперше і навіть удруге, але тепер ви знаєте правду, і тому я запитую втретє й сподіваюся, що ви скажете «так».

— Яке запитання?

Слейд підходить до Гелени, бере її руки в свої. Він так близько до неї, що чути запах шампанського в його подиху.

— Гелено, ви хочете змінювати світ разом зі мною?

Баррі

25–26 жовтня 2007 року

Баррі заходить до свого будинку й зачиняє двері, знову стає напроти дзеркала біля вішалки й вивчає відображення себе-молодшого.

Це неправда.

Це не може бути правдою.

Зі спальні його кличе Джулія. Баррі минає телевізор, де досі йде трансляція, та повертає в коридор. Він чує знайоме рипіння підлоги під босими ногами. Повз кімнату Меґан, тоді гостьову, що служить і домашнім кабінетом, — і ось він на порозі їхньої спальні.

Його колишня сидить у ліжку з розгорнутою книжкою. На приліжковій тумбочці парує чашка чаю.

— Я чула, ти ходив надвір?

Джулія зовсім не схожа на себе теперішню.

— Угу.

— Де Меґан?

— Пішла в «Дейрі квін».

— Завтра ж до школи.

— Повернеться до пів на одинадцяту.

— Знала, кого питати, еге?

Джулія всміхається, поплескує по ковдрі біля себе, і Баррі заходить у спальню.

Його погляд ковзає по весільних фотографіях, по чорно-білому фото, де Джулія тримає щойно народжену Меґан, і насамкінець — по репродукції «Зоряної ночі» Ван Гога над ліжком, яку вони купили в мистецькому музеї, коли побачили оригінал.

Баррі сідає в узголів’ї коло Джулії.

Зблизька він помічає, що по Джулії немов пройшлися пензлем реставратора: шкіра гладенька, аж надто, а зморшки, які він бачив два дні тому за сніданком, тільки-тільки намітились.

— Чому не дивишся свою гру? — питає вона. Востаннє вони сиділи вдвох на цьому ліжку тієї ночі, коли вона пішла від нього. Подивилася йому в очі, сказала: «Вибач, але я не можу відокремити тебе від того болю». — Любий, що сталося? У тебе такий вигляд, ніби хтось помер.

Вона зверталася до Баррі «любий» цілу вічність тому, і він справді почувається людиною, яка когось втратила. Він почувається… його неначе викопали з коренем і перенесли в інше місце, в яке він ще не вріс. Ніби його свідомість перенесли в інше тіло, і він до нього ще звикає.

— Ні, все гаразд.

— А ти не хочеш повторити це знову, але якось переконливіше?

Невже біль втрати, який вселився в Баррі після смерті Меґан, сочиться через погляд із його душі, отруюючи, знищуючи цю мить?

Невже Джулія якимось незбагненним чином відчуває це? Бо, за відсутності трагедії, в її очах він бачить прямо протилежне власним почуттям. Вони вражають його: ясні, чисті, притомні. Очі жінки, яку він покохав. І знову Баррі накриває нищівна сила горя.

Джулія проводить пальцями йому по шиї, від чого спину пробиває дрож,