Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

З огляду на сепаратистські виступи й негативне ставлення до федералізму політичні партії, які внесли у свої програми ідею запровадження федеративного устрою в Україні, відмовлялися від неї, а натомість включили положення про унітарну державу, децентралізацію, розширення прав регіонів тощо. На середину 1990-х років ідея виявилася неактуальною, нею послуговувалися переважно проросійські сили.

Ідея федералізму замінилася тезою про розширення прав самоврядування. Нові акценти в питанні децентралізації, які містилися в представленій В’ячеславом Чорноволом на початку 1992 року концепції реорганізації органів державного управління і місцевого самоврядування, згодом знайшли своє місце в інших проектах. Можна припустити, що розробки В’ячеслава Чорновола, як і пропагована ним ідея федералізації України, стали підвалинами для виникнення нових бачень перебудови Української держави.

Передвиборча платформа Руху, підготовлена до парламентських виборів 1994 року, не містила тез, що стосуються федералізму. В ній ішлося про те, що представники НРУ в майбутній Верховній Раді України сприятимуть створенню законодавчих передумов для оптимальної децентралізації державного управління, тобто відстоюватимуть передання на рівень самоврядування функцій управління, які недоцільно закріплювати за центральними органами влади. Ставили рухівці перед собою і завдання законодавчо закріпити право міст, сіл і селищ самостійно обирати модель організації самоврядування в межах, визначених законодавством України[258].

Напередодні виборів до Верховної Ради і місцевих рад, які відбувалися паралельно з виборами Президента України, парламент змінив закон про місцеві органи влади і самоврядування. Відбулося, по суті, повернення до старої радянської системи влади, скасовувалася посада представників Президента, а їхні функції передавалися виконавчим комітетам рад. Народні обранці начебто усунули дублювання повноважень, однак порушили виконавчу вертикаль, відірвали обласну владу від держави[259]. За такої ситуації В’ячеслав Чорновіл наполягав, щоб до дня виборів законодавці чітко визначили повноваження голів рад, яких мали обирати прямим голосуванням. Без регламентації цих повноважень існувала загроза обрання «таких собі удільних князів, нікому не підзвітних»[260]. Підтримали його в цьому більшість депутатів від національно-демократичних сил.

Вибори засвідчили небезпідставність побоювань В’ячеслава Чорновола. Пропагована ним теза прямих виборів голів рад і адміністрацій була втілена в непридатному для державного розвитку розподілі владних повноважень і функцій між органами державної влади і самоврядування. Крім того, прямі вибори голів виявилися запізнілими з огляду на погіршення соціально-економічного становища в країні, коли з боку населення знизилася підтримка державних ініціатив, дещо вщухла громадська активність. Потроху втрачався реформаторський запал суспільства. Натомість, утримавшись при владі в областях, старі компартійні кадри нарощували свій вплив. А прямі вибори дали їм змогу здобути нові повноваження й кошти.

У післявиборчий період загострилася боротьба за повноваження між Президентом України Леонідом Кучмою і парламентом, більшість якого складали ліві сили на чолі з головою Верховної Ради Олександром Морозом. У цій ситуації В’ячеслав Чорновіл виступив за чітке розмежування повноважень законодавчої і виконавчої гілок влади, ухвалення нового закону про владу і місцеве самоврядування. Він гостро висловлювався проти збереження системи повновладдя рад, вважав за доцільне встановити незалежну від Верховної Ради виконавчу вертикаль – від Президента до мера міста. Замість радянської вертикалі, на його переконання, мали бути парламент, який створює закони, і регіональне представництво на обласному й районному рівнях з обмеженими функціями: бюджет, план розвитку території і визначені контрольні функції. Виконком мав формувати голова виконавчої влади, призначений чи обраний виборцями. Місцеве самоврядування поширювалося на рівень міста, села, селища. Тобто В’ячеслав Чорновіл схилявся до посилення виконавчої вертикалі, підтримавши запропонований Президентом Леонідом Кучмою законопроект про владу, при цьому наголошував на потребі розробити чітку систему противаг між органами влади, адже концентрація влади в руках Президента загрожувала авторитаризмом і безконтрольністю.

Пересторогою такій загрозі виявилося побиття учасників ходи під час похорону патріарха Української православної церкви Київського патріархату Володимира Романюка 18 липня 1995 року. Невдовзі після цієї ганебної події В’ячеслав Чорновіл у статті «Камо грядеши, Україно?» розмірковував про подальший напрямок державотворчого процесу. Вже перша практика застосування президентської вертикалі показала її нездатність убезпечити державну систему від корупції і бюрократизму. «Можливо, – писав Чорновіл, – у новій Конституції треба вернутися до принципу формування місцевої влади місцевими представницькими органами з уведенням у регіонах (область, район) президентського представництва з контрольними функціями. Не виправдала себе й виборність народом голів областей та районів, її, мабуть, варто залишити тільки на базовому рівні (село, селище, місто). Так методом „проб і помилок“ ми намацуємо для України оптимальну схему державного устрою»[261].

Перед будівлею Верховної Ради України (В. Чорновіл у центрі). Київ, 1991 р.

На Шостих Всеукраїнських зборах НРУ 15–17 грудня 1995 року відбулася тривала дискусія щодо доцільності внесення до основних ідейних засад Руху тези про реорганізацію адміністративно-територіального устрою України на основі земельного устрою. В’ячеслав Чорновіл відстоював збереження тези, аргументуючи це необхідністю змінити недосконалий пострадянський адміністративно-територіальний поділ за рахунок укрупнення областей, завдяки чому розширяться права місцевого самоврядування. Разом із тим він погоджувався з ідеєю збереження унітарного устрою країни. Однак більшість делегатів проголосувала за усунення положення про земельний устрій, оскільки це питання в різних аудиторіях і в різний спосіб використовували як аргумент для звинувачення Руху у сприянні федералізації України і руйнуванні унітарних засад побудови держави. В’ячеслав Чорновіл змушений був погодитися з вилученням цієї тези до сприятливого для її реалізації часу. Як і під час ухвалення «Концепції державотворення в Україні», він не заперечував проти доцільності збереження унітарного державного устрою України[262].

У схвалену Шостими Всеукраїнськими зборами Руху програму внесли положення з «Концепції державотворення в Україні» про державний устрій. Воно зазнало незначних виправлень і доповнень, хоча його суть не змінилася. У програмі зазначалося: «З метою створення умов для послідовного творення єдиної державної нації, збереження соборності українських земель Україна має лишатися унітарною за формою свого державного устрою. Водночас треба послідовно проводити децентралізацію функцій державного управління, забезпечувати ефективність функціонування органів місцевого самоврядування»[263].

У програмі також було вказано, що перспективною формою правління для України є парламентсько-президентська. Впровадити її буде можливо після завершення перехідного періоду, під час якого відбудеться політична структуризація суспільства й розвинуться впливові загальнонаціональні партії.

На момент ухвалення програми рухівці вважали за доцільне поєднати посади Президента і Прем’єр-міністра. У новій владній конфігурації Президент за погодженням із галузевими комітетами парламенту формує уряд і за його допомогою здійснює керівництво центральними й регіональними органами державної виконавчої влади. Парламент виконує законодавчі, контрольні й установчі функції в межах загальної концепції форми державного правління.

Основою побудови місцевої влади і місцевого самоврядування мала бути Європейська хартія про місцеве самоврядування. Під місцевим самоврядуванням розумілися