Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

право володіння землею – головним багатством України, вільного заняття промисловою діяльністю, необмеженої участі в політичному житті держави. Разом з тим, козацтво було неоднорідним. Верхні щаблі ієрархічної драбини займала старшина, що в майбутньому почала нагромаджувати у своїх руках земельні багатства й організовувати багатогалузеві господарства, основані на праці залежних селян. Так зароджувалося нове покоління українських феодалів. На рядове козацтво була покладена основна військова повинність – участь у воєнних походах. У роки Національно-визвольної війни значні права одержало українське міщанство. Проте з часом через привілеї воно часто вступало в конфлікти з козацтвом.

Але в складі самодержавної Московії Українська держава з її республіканською, демократичною формою правління була позбавлена можливостей подальшого державного розвитку. Нові державні установи рано чи пізно мали розчинитися в загальноім-перських органах управління. Так воно й сталося.

Останні роки життя та смерть гетьмана Богдана

Після 1654 р. становище України залишалося складним. У наступні десятиріччя йшов поступовий, але невблаганний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації її суспільно-політичних органів влади.

Попереду передбачалася важка війна з Польщею, боротьба за возз'єднання всіх українських земель в єдиній державі. Врешті Росія оголосила війну Польщі. Воєнні дії розпочалися одночасно в Білорусії і в Україні. Проте точилися вони досить мляво. Спільний похід російських ратних людей і козацьких полків під Львів (літо – осінь 1655 р.) закінчився безрезультатно – вони повернули назад. Невдоволений політикою царського уряду та його військовими задумами (основна увага Олексія Михайловича зверталася на білоруський театр війни), Б. Хмельницький шукав союзників серед інших держав. Він зумів поліпшити взаємини з Кримом і Туреччиною, налагодити зв'язки з Трансільванією, укласти важливий союз із Швецією. Адже необхідно було створити коаліцію в боротьбі проти Польщі.

Тим часом козацькі полки під командуванням наказного гетьмана Івана Золотаренка здобули в Білорусії цілий ряд міст і сіл. Тут запроваджувався козацький устрій, тисячі білоруських селян вступали в полки і вели вперту боротьбу з ворогом. Влада польських і литовських панів була ліквідована в районі Мінська, Могильова, Гомеля, Полоцька. Це була відчутна допомога з боку України білоруському народові в його визвольній боротьбі.

Напруженість у взаєминах між Б. Хмельницьким і російським царем особливо посилилась після того, як стало відомо, що Олексій Михайлович, охоплений жадобою польської корони, уклав у серпні 1656 р. з Річчю Посполитою Віленське перемир'я і розпочав воєнні дії проти Швеції (на переговори у Вільно українські представники не були навіть допущені). На пропозицію росіян розірвати союз із шведським королем Карлом X Хмельницький відповів категоричною відмовою. Гетьман був невдоволений тими заходами царського уряду, яких він вживав, щоб обмежити автономію України (зокрема, призначення в ряді міст російських воєвод), а також змінами в зовнішньополітичній орієнтації Москви.

З часом здоров'я гетьмана стало погіршуватися. Хвороба загострилася навесні 1656 р. Незважаючи на всі заходи, її перебіг ускладнювався. Тепер важко встановити характер захворювання гетьмана. Літописна традиція (Г. Граб'янка) пов'язує хворобу з можливим отруєнням якимось молодим шляхтичем, що начебто підсипав під час вечері отруту в його склянку. Проте, на нашу думку, трапився крововилив (відомо, що гетьман протягом тривалого часу неодноразово скаржився на головний біль, бо ще наприкінці 1656 р. пережив перший удар інсульту, який згодом прикував його до ліжка).

Смерть Богдана Хмельницького настала вранці (за деякими джерелами – опівдні) у понеділок 27 липня 1657 р. в Чигирині. Одначе, згідно з волею гетьмана, поховання відбулося в його рідному хуторі Суботові 25 серпня 1657 p., тобто через чотири тижні після кончини (це було зроблено для того, щоб на похороні могли бути присутніми представники всього Війська Запорозького). При величезному напливі народу відбулося офіційне поховання тіла Б. Хмельницького у місцевій Ільїнській церкві.

Подальша доля цього захоронения не зовсім ясна. Єдине джерело, яке відхиляє завісу над цими давно минулими подіями, – це так званий Чернігівський літопис XVIII ст., де сказано, що в 1664 р. польські війська під керівництвом Стефана Чарнецького сплюндрували ряд міст і сіл України. Тоді ж «Черницкий Бужин и Субботов спалил, и там в Субботовє тело старого Хмельницкого и Тимоша, сына его, забитого под Сачавою, казал з гробов в ринки выкинута на попелище. Субботов тогда был пуст; а псов з Чигирина, з Субботова и от инших пустых мест украинских великое множество было, которые, чередамя ходячи, не только мертвых трупы ели, але и живым людям шкодили».

На жаль, пошук нових документів не додав нічого нового. По сьогодні це літописне повідомлення залишається єдиним і далеко не надійним джерелом, яке дозволило б повністю реконструювати ці події. У 1969—1973 pp. експедицією Інституту археології АН УРСР було проведено архітектурно-археологічне обстеження, під час якого було остаточно з'ясовано, що труна з прахом гетьмана в церкві відсутня. У народі до цього часу ходять легенди про те, що труну гетьмана напередодні нападу польських військ у 1664 р. було врятовано й перепоховано в підземних ходах Суботівського замку.

* * *

Так пішов із життя великий воїн, дипломат і політик. Безумовно, Богдан Хмельницький був людиною суперечливою. Траплялися хвилини розчарувань, спалахів гніву, сімейні чвари, були любов і зрада коханої жінки, загибель улюбленого сина. Усе це залишало свій слід на образі гетьмана, на його характері, визначало настрій, а часом і практичну діяльність. Богдан Хмельницький був сином своєї епохи і представником свого стану. Немає потреби канонізувати гетьмана. У разі необхідності він розправлявся із своїми політичними противниками, придушував повстання селянської і козацької голоти, роздавав універсалами землі феодалам. Поряд із видатними полководцями і дипломатами біля гетьмана знаходилися нікчемні люди, які ще за його життя вели подвійну політику, нехтували національними інтересами українського народу. Одначе на всіх етапах життя і діяльності Б. Хмельницького переважала послідовна лінія на визволення рідної землі від іноземного панування. І весь свій талант полководця і політичного діяча він спрямував на розв'язання цієї доконечної життєвої проблеми.

Українська революція XVII ст. та ім'я її керманича Богдана Хмельницького залишились навіки в історичній пам'яті українського народу, бо за її здобутки він заплатив чи не найвищу ціну: від воєнних дій, голоду, епідемій, міграцій на російські та молдавські терени було втрачено щонайменше 65—70% населення, загальна чисельність якого на 1648 р. становила 4—5 млн осіб). Буквально етноцидом обернулися для українців присутність та дії на українських землях польсько-татарських військ, коли відбувалося його винищення та захоплення в ясир.

Проте традиції тієї звитяжної пори стали живильним джерелом для наступного розвитку визвольних змагань українців – діяльності П. Дорошенка, І. Мазепи, руху козацьких полків, очолюваних Семеном Палієм, гайдамацьких виступів, Коліївщини 1768 p., національно-культурницької діяльності титанів духу Українського відродження