Читати книгу - "Крижана принцеса"

Щойно Еріка подзвонила у двері, він хутко стягнув із себе фартух і поглянув на своє відображення в дзеркалі, аби впевнитися, що із зачіскою все гаразд. Хоч він і намастив волосся гелем, воно однаково не слухалося й стирчало увсебіч.

Еріка, як завжди, мала чудовий вигляд. Її щоки трохи почервоніли від холоду, а світле волосся пасмами спадало на комірець пуховика. Він злегка її обійняв і, на секунду заплющивши очі, вдихнув аромат прекрасних парфумів. Опісля впустив її в теплу кімнату.

На столі вже все стояло, і вони почали із закуски, допоки гаряча страва ще досмажувалася в духовці. Патрик потай дивився на Еріку, поки вона приємно смакувала половинками авокадо з креветками всередині. Не вельми вишукана страва, однак її провалити важко.

— Я й подумати не могла, що ти приготуєш таку вечерю з трьох страв, — промовила Еріка, смакуючи авокадо.

— Ну, якщо казати щиро, я й сам не думав. Але якщо це вже сталося — на здоров’я й ласкаво прошу до ресторану «Гедстрем»!

Вони поласували прохолодним білим вином і кілька хвилин їли в приємній тиші.

— Як твої справи?

Патрик поглянув на Еріку.

— Дякую, інколи бувало й краще.

— Як так сталося, що ти прийшла на допит? Здається, уже дуже багато років минуло, відколи ти спілкувалася з Алекс та її родиною.

— Так, якщо округлити, минуло вже двадцять п’ять років. Насправді не знаю, як так сталося. Таке відчуття, немов мене затягнуло в якісь міцні тенета, з яких я не можу вибратися. Та й не знаю, як це зробити. Я гадаю, що Бірґіт сприймає мене як згадку про ті далекі, але хороші часи. До того ж якби я відсторонилася від усього цього, то не знала б нічого про долю Алекс і не змогла б стати надійним автором історії про неї.

Вона завагалася.

— Ви маєте якісь новини?

— Я не маю право нічого розповідати про справу. Мені шкода.

— Розумію. Вибач, я просто не подумала про це.

— Усе гаразд. Навпаки, можливо, мені знадобиться твоя допомога. Ти зустрічалася з її родиною нещодавно, і до того ж ти раніше була знайома з нею. Чи не могла б ти трохи розповісти про свої враження від родини, а також про те, що тобі відомо про Алекс?

Еріка відклала столове приладдя й спробувала відсортувати свої враження так, як вона хотіла б презентувати їх Патрикові. Вона розповіла про все, що дізналася з розмов із Карлґренами, і поділилася власними міркуваннями про людей, які були присутні в житті Алекс. Патрик уважно слухав і водночас прибирав закуски, аби потім подати гарячу страву. Час від часу він встрявав і ставив запитання. Він подивувався, скільки Еріка довідалася за такий досить короткий час. Її нова інформація та відомі факти про Алекс перетворили цю жінку, яку досі він сприймав лише як жертву вбивства, на справжню особистість.

— Я знаю, що ти не маєш права говорити про деталі справи, але чи можеш сказати: ви маєте хоч якусь зачіпку, яка допоможе знайти вбивцю?

— Ні, маю сказати, що наше розслідування поки стоїть на місці. Бодай якась ідея зараз дуже вітається.

Він зітхнув і провів пальцем по краєчку бокала. Еріка знову завагалася.

— Я маю дещо цікаве.

Еріка потягнулася за сумкою й почала в ній шарудіти. Незабаром вона дістала зім’ятий аркушик і розклала його на столі. Патрик узяв його до рук і вирівняв. На одному подиху він прочитав написане і, коли закінчив, спантеличено звів брови.

— Як це пов’язано з Алекс?

— Я також сушу мізки над цим. Я знайшла ось цю статтю в шухляді комода Алекс. Вона була захована під її білизною.

— Як «знайшла»? Коли тобі вдалося дістатися до її шухляд?

Він побачив, що вона залилася рум’янцем, і запитав, що саме вона від нього приховує.

— Гаразд. Одного вечора я зайшла до будинку й трохи подивилася…

— Що ти зробила?!

— Я знаю. Нічого не кажи. Мені дуже соромно, але ти ж мене знаєш. Спочатку зробити, а потім подумати. — Еріка говорила дуже швидко, аби уникнути нарікань. — Хай там що, я знайшла цей аркуш у шухляді Алекс і випадково взяла його із собою.

Він насилу змусив себе не запитувати, як вона могла «випадково» взяти із собою статтю. Ліпше не знати.

— Як гадаєш, що це може означати? — запитала Еріка. — Стаття про зникнення, якій уже двадцять п’ять років. Який зв’язок це може мати з Алекс?

— Що ти знаєш про цю подію? — запитав Патрик і взяв до рук аркуш.

— Насправді нічого, окрім того, що написано в статті. Нільс Лоренс, син Неллі та Фабіана Лоренсів, зник безвісти в січні 1977 року. Його тіло так і не знайшли. Однак існує багато версій цього таємничого зникнення. Дехто вважає, що він утопився, а його тіло винесло в море й відтак воно зникло назавжди. Інші пліткують, що він узяв у батька чималу суму грошей і опісля втік за кордон. Я чула, що Нільс Лоренс був не дуже приємною людиною, а тому люди переважно схилялися до останньої версії. Він був єдиною дитиною в сім’ї, тож Неллі йому завжди дуже потурала. Після того, як він зник, вона не знаходила собі місця, а сам Фабіан Лоренс так і не зміг змиритися з горем утрати. Він помер від серцевого нападу за рік після трагедії. Єдиним спадкоємцем його статків зараз є прийомний син, якого Неллі всиновила за кілька років після смерті чоловіка. Так, це стало неабияким приводом для місцевих пліток. Я досі не розумію, як усе це пов’язано з Алекс. Єдина маленька річ, що об’єднувала родини, — те, що Карл-Ерік працював на консервній фабриці Лоренса. Це було ще тоді, коли ми з Алекс були маленькими, перед тим, як вони переїхали до Ґетеборґа. Але відтоді минуло вже двадцять п’ять років.

Еріка раптом згадала про ще один зв’язок. Вона розповіла Патрикові про сенсаційну появу Неллі на поминках Александри й про те, як вона ні на крок не відходила від Джулії.

— Я досі не розумію, як це пов’язано зі статтею. Але щось у цьому є. Франсін, разом із якою Алекс керувала галереєю, також говорила, що їй здавалося, наче Алекс у якийсь спосіб хотіла покінчити зі своїм минулим. Вона не сказала нічого більше, але я гадаю, що все це якось