Читати книгу - "Щоденники дракона"

— Ще швидше?! — Маарі радісно вискнула. — Ой! Хочу швидше!

Лам із Равом дружно закивали на знак своєї згоди. І тут вони побачили нове диво. Навкруг них з’явилося щось, схоже на витягнуту до овальної форми кулю. Швидкість почала різко зростати, хоча самі вони цього прискорення не відчували. Довкола них було затишно та спокійно. Чули тільки як за межами захисної оболонки з наростаючою силою свистить повітря. Але все одно свист той був дуже приглушений.

Розділ десятий

Приспані плавним летом дракона (а може й не тільки ним), друзі нічого не бачили й не чули. Так минуло кілька годин. Розбудив їх голос Ревліса:

— Гей, соньки! Вставати час! Підлітаємо!

Летіли вони вже не так швидко. Попереду горіли чисельні вогні. Схоже було на вогні великого міста, але разом з тим це не були смолоскипи, ані свічки. Вогні світилися незвично, рівно, яскраво.

Скоро проминули передмістя і дракон полинув до правильного темного кругу в центрі, довкола якого сяяли найяскравіші світильники.

На рівній площині, що поросла надзвичайно густою й м’якою, хоча й низенькою, травою, їх вже чекали. Тут стояло п’ятеро драконів (двоє — золотих, троє — срібних) і десятків зо три ельфів та гномів. Коли друзі спустилися зі спини Ревліса, наперед вийшов один з золотих драконів і промовив:

— Вітаю вас, друзі! Ми вже давно чекаємо вашого прибуття. Багато що про вас ми вже знаємо. Ми радіємо вам і радіємо за вас. Радіємо, що вчитель Ревліс не помилився, побачивши вас уперше. Ваші імена ми знаємо, а з нами усіма ви ще познайомитесь. Я — член Конклаву. Звуть мене Джирком. А ось один з тих, кого ви вже зустрічали. А відгадайте-но, хто це?

До них підійшов молодий ельф і з усмішкою подав руку.

— То хто я?

Друзі ошелешено дивились на нього, не пізнаючи.

— Не пригадуєте? Тоді дивіться!

Тихе слово — і перед ними стоїть з люлькою в зубах старий гном. Кашлянувши, він заспівав речитативом:

— Граамель був першим місцем…

— Ой! Масснес! — розгублено промовила Маарісаа. — То й ти теж..? Вона перевела погляд на Джиркома, що стояв поряд.

— Та ні! — приймаючи свій звичний вигляд сказав ельф. — Я поки що тільки магістр. Він трохи подумав і додав:

— Доцент на одній з кафедр Школи. А надалі… Хто зна?

Цю відповідь друзі не зовсім зрозуміли, та перепитувати не стали.

— Що ж, дорогі гості! Час уже пізній. З завтрашнього ранку ви станете студентами. Як прокинетесь — перший урок. А зараз — відпочивати! Ваші нові друзі та колеги проводять вас до ваших кімнат і нагодують. До ранку!

Натовп молоді, радісно щось вигукуючи навперебій, потяг за собою трійцю, для якої звичайні безтурботні мандри остаточно завершились. Тут. У приміщеннях Школи Вищої Магії.

Перші вранішні промені, що пролилися в кімнату крізь широке вікно, збудили Маарі. Вона довго лежала на просторому, дивовижно зручному ліжку, і просто дивилася на світло.

Вона лежала лицем до вікна. За вікном, над парком, прикрашеним фонтанами, у чистому небі пропливали хмаринки. Перед вікном стояв великий письмовий стіл. Біля ліжка — маленький туалетний столик. Кімната мала двоє дверей. Одні вели до розкішної ванної кімнати, другі виводили до довгого, великою дугою вигнутого коридору, в якому уздовж стін стояли статуї драконів, що тримали у лапах книжки. Ці статуї чомусь розсмішили Маарі. Освітлення давали матові білі шари під стелею.

Так! Вона у Школі Вищої магії. Тут її нове житло.

На столику біля ліжка з’явився сніданок: яєчня, печиво, фрукти у декорованій металевій вазі, салат з овочів у кришталевій тарілці, молоко. Вона швиденько вмилася і взялася до сніданку.

Коли, ще раз умившись після сніданку, вона повернулась, посуду вже не було. На стіні засвітився екран і приємний жіночий голос промовив:

— Якщо ти вже готова, Маарісаа, йди за вогником, що чекає на тебе у коридорі!

Вогник висів у повітрі. Маарі пішла за ним слідом. Біля однієї з дверей вогник щез. Значить їй сюди. Вона натисла на ручку.

— Заходь, ученице! Я тебе чекаю!

Голос був м’який, привітний. Те, що перед нею драконеса, Маарі зрозуміла одразу, хоча і не могла пояснити, як. Може, з виразу обличчя? Чи морди? Як правильно сказати про дракона?

— Сідай! Крісло саме для тебе. Я підбирала під твій зріст!

Подякувавши, дівчина сіла. Нишком озирнулася на невибагливо мебльовану кімнату. Вигляд палаючого каміна надзвичайно припав їй до душі. Немов відчувши її емоції, драконеса промовила:

— Я люблю вогонь. От і створила собі камін. Біля нього дуже затишно, чи не так?

— Так, так! Я теж люблю, коли в житлі палає вогонь. Навіть влітку.

— От і я кажу — без вогню чогось не вистачає!

Так вони поговорили деякий час ні про що, суто по-жіночому, а тоді драконеса на якусь мить змовкла:

— Вибач, я забула назватись! Моє повне ім’я — Пальморіі. Коротко зви мене Паль. Від тепер ти моя учениця. Сьогодні у нас із тобою перший урок. Перш за все, я думаю, ти хочеш поставити мені кілька запитань? Адже, поки ви сюди добиралися, їх набралось чимало?

— О, так! Знаєш, я ще нічого не можу збагнути. Все сталося так несподівано! Ми, поки йшли, здогадувались, що на Асарху нас чекають дива, але це зовсім не те! Дракони, Школа…

— Я добре тебе розумію! Дракони, Школа, все це може приголомшити. На доброму старому Лоні про це розповідають у старовинних піснях, та коли вперше побачиш на власні очі…

— Я такого і вигадати собі не змогла б!

— Нічого, скоро ти звикнеш! Знаєш, коли Ревліс вас помітив, то одразу заміряв ваші магічні потенціали. Тут, у Школі, ніхто й не вірив, такі вони у вас усіх трьох такі високі. Дуже рідкісне явище! А особливо те, що ви зійшлися разом!

— То це що? Доля? Магія? Чи щось інше?

— Хто може зрозуміти задум Творця? Може у цьому є глибокий сенс, а може це не більше як збіг обставин.

— А ви тут, у Школі, вже знаєте, хто він — Творець? Його звуть Богом, кажуть, що він може все. Але ж ми там, на Лоні — дикуни!

— Це надто важке питання навіть для Вчителів. Ми знаємо, що він існує. Як усі мислячі істоти Галактики ми схиляємося перед ним. Та щось знати про нього? Знаємо ми, наприклад, що він розпоряджається долею усіх мислячих істот. А може й не тільки їх. Знаємо, що він володіє часом так само, як і простором. А