Читати книгу - "Сірано де Бержерак"

class=poem> Знаменитий! Якнайдивніше все на цій землі чинити!

Ле Бре

(знизує плечима)

Хай так! Але відкіль, по правді говори, Зненависть ти таку узяв до Монфлері?

Сірано

(підводячись)

Подумай! Цей Сілен, остільки череватий, Що пуза власного не може обійняти, Ще причаровувать жіночу мріє стать І як виходить щось на сцені белькотать, То очі жаб’ячі на неї витріщає… Недивно – кров моя при спогаді палає! – Дозволив він собі дивитись так на ту, Хто… Ах! Немов слимак по ніжному цвіту Проповз огидливий…

Ле Бре

(вражено)

Як, як? Чи це ж можливо?

Сірано

(з гірким усміхом)

Що міг я покохать? А правда, друже, диво?

(Міняючи тон, поважно.)

Так, я люблю.

Ле Бре

Кого ж? І не признавсь мені!

Сірано

Кого? Ах, що й казать! І мрії там смішні, Не те, що про красунь, про найпоганшу навіть, Де за окрасу ніс такий страшенний править, Що перед власником за цілих п’ять хвилии Раніш з’являється!… І саме з цих причин Найкращу я люблю!

Ле Бре

Найкращу?

Сірано

Найдивнішу! За всіх вродливішу, стрункішу…

(В знемозі.)

золотішу!

Ле Бре

Та хто ж це, господи?

Сірано

Питаєш, хто вона? Ясна, як сонця світ, як смерті меч – страшна, Сильце, поставлене природою самою На бідолашних птиць, троянда, що красою До себе знаджує, щоб згубу принести! Той усміх – о, ніде такого не знайти! Чи ступить, чи пройде, чи стане, чи погляне – Венерн грація, солодкий чар Діани Серед святих гаїв, між дивних дивовиж, – Дарма, що навкруги сучасний наш Париж!

Ле Бре

А, чорт! Ну, все ясне!

Сірано

Ясне, як сонце зрана!

Ле Бре

Твоя кузина це, Мадлена?

Сірано

Так, Роксана!

Ле Бре

Гаразд! Ну, що ж, сміліш на приступ, друже мій!