Читати книгу - "Німа"

— Піддайся моді. Або борися так, як тільки можеш. Стань однією з тих, про кого я тобі сьогодні розповіла. Стань особливою або насолоджуйся тим, що тобі до вподоби.

Катрина Мазур завмерла на хвилю, просто стояла й дивилася на піддослідну. Сотні думок промайнули в її голові. Вона була розгублена, здивована, трохи налякана і… натхненна.

— Я… Здається, я зрозуміла…

Дівчина невпевнено посміхнулася радісною посмішкою й вийшла.

— Немає нічого смішнішого за моду, — згодом пояснила мені піддослідна, запалюючи цигарку. — Колись усі сміялися з великих рогатих окулярів. А зараз це модно. Навіть якщо немає проблем із зором, такий аксесуар доповнює певний образ. Знаєш, та дівчинка могла стати жертвою цього. Якби я дала їй ті адреси, що надходили до нашого ресурсу, вона б зав’язла в умовностях світу. Замість цього я підштовхнула її стати тією, хто зможе щось змінити. Або ж залишатися щасливою з тим, що має зараз. Я дала їй привід боротися за те, що вона вважає по-справжньому цінним. У неї є потенціал, талант, молодість. Далі — вибір за нею.

— А ти? — питаю.

— Я? — видихає дим у вікно. — Я ще не готова. І не впевнена, що колись буду готова. Але мені й не потрібне таке життя. Я не хочу стати ще одним гвинтиком, за рахунок якого тримається вторована система. Я не бажаю вливатися в те, що називається здоровим суспільством. Зрештою, законодавцями моди стають ті, хто має власну думку, фантазію. Ідею.

Увечері Жар зустрів її з роботи. Вони знову пішли до бару. Але заклад цього разу обирала Тася.

Їй подобався один невеличкий паб, розташований не в самому центрі міста, але з приємною атмосферою. Інтер’єр тут був оформлений в англійському стилі: столи були з добротного дерева, диванчики, оббиті м’якою тканиною, тішили око пастельними кольорами. Паб розміщувався в підвальному приміщенні, тому вікон тут не було. На стінах висіли портрети відомих рок-музикантів, блюзових та джазових виконавців. Музика імпонувала інтер’єру.

Коли Тасіта з Жаром завітали до пабу, їх зустріла музика гурту «Morphinе». Приємний чарівливий вокал і незвичний музичний супровід (джаз змішаний з блюзом і легким роком).

— Непогано… — Жар із цікавістю роззирався довкола.

— Я б додала в аннали місцевого ді-джея декількох виконавців російського року.

— А хіба їх тут немає? Дивися, он там. То хіба не Кіпєлов? — Він кивнув на постер, що висів на стіні біля бармена.

— Та я не про постери — про музику. Тут не почуєш ані Цоя, ані Єгора Лєтова. А жаль. — Дівчина сіла за стіл і насмішкувато почала роздивлятися хлопця. — Мені здається, ти сьогодні перестарався…

— Що? — Він перехопив її погляд і відразу зрозумів, що вона має на увазі. На ньому було два светри, а зверху ще й чорна сорочка. — А… Я насправді дуже мерзлякуватий. Не люблю холод.

Піддослідна посміхнулася.

— Ого! Перший раз бачу в тебе таку посмішку. — У нього теж розтягнулися губи.

Тася похапцем набурмосилась. Останнім часом вона стала якоюсь життєрадіснішою. Навіть обличчя стало якесь добріше. Я думаю, через те що в її голові блукало менше похмурих думок. Тож вона й сама не помітила, як почала посміхатися частіше. У пабі музика сприяла розслабленню.

— Віскі, — замовила Тасіта офіціантці, яка підійшла до їхнього столика.

— Зелений чай. З жасмином.

Піддослідна прикрила повіки. Після роботи в неї трохи гула голова. Сьогодні було ще двоє клієнтів з «її» папки. Один усе-таки змусив дати йому «непотрібні» адреси. Другий же надихнувся словами Тасіти: «Гончар? Дуже оригінальний вид творчості. Ви могли б стати по-справжньому відомим. Особливим. Чи багато ви знаєте людей, які б займалися глиною. Раджу вам зробити якомога більше робіт і продати їх за солідні гроші через інтернет. Я дам номер свого знайомого, який вам допоможе. Існує чимало людей, які захочуть мати вдома ручні глиняні вироби. Адже кожна ваша річ — оригінальна й неповторна. Це по-сучасному називається ексклюзив. Спробуйте так заробляти гроші. А якщо не вийде, ви завжди зможете повернутися сюди. От тільки не до мене. Я не займаюсь невдахами».

Вона знову мимохіть посміхнулася, згадавши як маленький сухий бородатий чоловік вихопив у неї своє резюме й сказав: «Ми більше не зустрінемося. А якщо зустрінемося, то тільки на моїй власній виставці!».

— Гарний настрій? — Жар підсунувся до неї ближче.

— Нормальний. — Дівчина повернула голову в той бік, звідки мали принести її віскі.

Невдовзі вони вже насолоджувалися кожен своїм замовленням.

— Тобі не здається, що ти забагато п’єш? — Жар розмішував цукор у чашці.

— Знаєш, зелений чай з цукром — це збочення. — Вона підперла підборіддя переплетеними кистями рук.

— А? А… ну… я люблю так. — Він здивовано зазирнув у власну чашку.

Тася вирівнялася й поклала лікті на підлокітники. Взяла склянку з віскі.