Читати книгу - "Паперова лялька"

обізнана про справи на заводі, аніж Діна. Це пояснювалося досить просто: Павло інколи розмовляв по телефону, вважаючи, що жінка з однобоких відповідей нічого не второпає. Надія призвичаїлась підтримувати в ньому таку хибну впевненість. Так, красунею вона не була, але вважати, що вона не здатна до двох додати два – то вже занадто. Аякже! Тепер вона звіряла добуті новини:

– Тобі не розповідав чоловік, що їхнього керівника бюро заарештовано?

– Як?! Такий приязний чоловік… За що?

– За те, що в Іспанії ламалися наші танки.

– В Іспанії? Наші? Танки? Звідкіля в нас танки?

– Ти хоча б трішечки цікавишся своїм чоловіком? Він вже кілька років їх розробляє! – Надія трохи перебільшила свою обізнаність, бо сама тільки нещодавно узнала про це з підслуханого уривку розмови чоловіка. – А там знаєш скільки технічних проблем? Справа контролюється з самого верху!

Кому як, а Діні на душі полегшало. Тепер і вона згадала, що Женя щось таке згадував про відповідальне завдання Уряду. Так ось воно що! Хай краще танки, аби не коханки. Діна мимоволі посміхнулася.

– Чому ти радієш? – помітила посмішку сестра. – Хіба не розумієш, що громадянська війна в Іспанії[26] – провісник зіткнення фашистського і комуністичного таборів?

– Ти краще б поменше слухала, про що просторікують чоловіки. Вони в будь-якому віці раді грати в солдатиків. Ходімо краще чай пити. Я дещо маю тобі сказати.

Діна нещодавно впевнилась, що вагітна. Женя цій новині помітно зрадів, замовив хлопчика. А сам подумав: можливо, друга дитина остаточно вилікує жінку від смутку.

Наближалися пологи. Діна й насправді була в піднесеному настрої. Та про Маєчку все ж не забувала. Але це вже був світлий сум, а не нестримне горе. Якось вона вирішила піти на кладовище поправити могилку. Незабаром мали бути пологи, то ж потім часу довго не буде. З собою взяла Зою – хай прогуляється, однаково залишити немає на кого.

Могилка рясно-рясно заросла дрібнесенькою шовковистою травичкою. По краєчку порозквітали братки. Діна як зазвичай глянула на фото. Завважила, що дівчатка не схожі між собою. Маєчка вдалася в бабусю – чорнява та чорноока. А Зоя, чим далі підростала, тим більше ставала схожа на діда: і русявими кучерями, і великими зеленими очима… Зараз вона висмикнула маленьку долоньку з маминої руки і перебігла на той край могилки. Діна не встигла її зупинити:

– Куди ж ти біжиш? Там же лежить твоя сестричка!

Мала на мить завмерла, а потім опустила погляд до долу, до кінчиків своїх пантофельок. Під ними побачила траву… А більше нічого! Зоя отетеріло глянула на маму: де ж сестричка?! Діна зрозуміла, що забагато прагне від такої малечі. Спробувала виправитися:

– Скоро у тебе з’явиться братик. А зараз він сидить у мами в черевці…

Сказала – і запізно схаменулася. Таку дивину тим більш буде непросто пояснити дитині. Але переживання виявилися марними: Зоя пропустила слова мами повз вуха. Вона побачила яскравого метелика і будь-що намагалася його спіймати.

Невдовзі Діна народила хлопчика Віталія. Попри всі закони Менделя[27] і у Віталіка вдалися різнокольорові очі: один – зелений, а другий – зелений із коричневою скалкою. Досі змагалася кров дідуся і бабусі.

До Діни більш-менш повернувся гарний настрій. Тепер вона з Надією та всіма дітьми часто-густо прогулювалися парком або сиділи на садовій лаві і неквапно розмовляли. Останнім часом Діна, що довгенько була пригнічена власним горем, геть не цікавилась, що там нового у світі. Тож Надія викладала їй своє тлумачення непростих подій того часу, що було мішаниною з почутого від чоловіка, офіційних повідомлень та чуток:

– …Отож в Іспанії націоналісти вчинили заколот проти республіканців, бо ті надто завзято взялися за ліквідацію приватної власності та знищення церковної влади.

– Що, і в Іспанії також?.. – Діна досі не могла зрозуміти і виправдати знищення церков у них, на Україні.

– Та ще й як! В Мадриді однієї ночі мешканці прокинулися від ядучого диму, який відгонив горілим м’ясом. То республіканці підпалили відразу кілька монастирів! А на паркан одного з них цвяхами прибили труп монахині. Уявляєш, який жах?

– Чим завинила та бідна жінка? Чи ті республіканці – звірі, чи хто?!

– Та ні, тільки хотіли відсторонити церкву від влади, та трохи перебрали міру і викликали такий жах, що бозна скільки їхніх прихильників перекинулося в протилежний табір. А рятувати ж республіку треба. Отож наша країна і надіслала допомогу: і зброю, і медикаменти, і продовольство…

– Та навіщо ж було допомагати? Задля перемоги отих нелюдів?

– Заради перемоги світової революції!

– Тобто, аби в усьому світі правили за такими ж звірячими законами?

– Ти що, геть не тямиш, що можна базікати а що – ні? Дякуй Богові, що нас ніхто не чує! І що важить життя кількох монашок проти перемоги пролетаріату?