BooksUkraine.com » Сучасна проза » Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма 📚 - Українською

Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

227
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма" автора Наталія Володимирівна Сняданко. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 149
Перейти на сторінку:
смачненьке.

А бабця Софія ніколи не дозволяла собі недбальства у тому, що стосувалося зовнішності. Вона фарбувала все ще густе волосся в його колишній натуральний колір і стригла у стильне каре, акуратно підмальовувала чітку лінію брів, користувалася якісною косметикою, кілька разів на тиждень робила маски для обличчя та шиї, регулярно ходила на косметичний і лікувальний масажі, завжди дбала про манікюр, педикюр, регулярно виконувала гімнастичні вправи для спини і талії, ніколи не мала зайвої ваги, а влітку майже щоранку ходила бігати на Кайзервальд. Вона носила власноруч пошиті костюми та сукні, вишиті великими зеленими квітами, а стильні шовкові шалики розмальовувала для неї спеціальними фарбами одна знайома художниця. З тією художницею вони майже щонеділі зустрічались у місті: спершу прогулювались у парку, потому пили каву десь у цукерні, а далі приходили до бабці Софії додому і, попиваючи червоне вино, грали у преферанс. Ця традиція тягнулася ще з довоєнних часів: у домі бабці Софії в неділю завжди грали у преферанс. І хоча мати Галини ненавиділа ігри в карти, проте заперечувати традицію не наважувалася.

Бабця Софія ніколи не ходила вдома в халаті — вона навіть не мала халата, лише шовковий пеньюар, у якому вона могла хіба що перейти вранці чи ввечері зі спальні до ванної, а потому ще випити в кухні ранкову каву. А вдень вона завжди одягала світло-кавові сукні з мереживними комірцями. Таких суконь бабця мала кілька десятків — схожих одна на одну, зручних, а водночас елегантних і вишуканих. Щоправда, Галина не розуміла, як бабця примудрялася не ставити плям на цих своїх сукнях, навіть готуючи щось у кухні. Кожен Софіїн рух був такий продуманий і зграбний, що вона майже ніколи нічого не розливала, не розбивала, не забруднювала одягу чи підлоги. Навіть скатертина на столі, де вона готувала, залишалася сніжно-білою: бабця не забувала вчасно чимось її застелити чи зняти.

І в радянські часи вона якимось дивом діставала десь справжні французькі парфуми та косметику. Називати її бабцею було дозволено лише Галині — для всіх решта вона була пані Софія. Скільки Галина пам’ятала бабцю, та завжди мала кавалерів. Навіть тоді, коли дідусь Вільгельм був іще живий. Він не заперечував, аби бабця іноді виходила до міста повечеряти в супроводі одного з клієнтів, котрий хотів віддячитися за особливо елегантно пошитий костюм і насолодитися розмовою з інтелігентною дамою. Бабця Софія була легендарною львівською кравчинею, вдягатись у котрої могли собі дозволити далеко не всі. З часом, коли бабця почала брати дедалі менше замовлень, речі, які вона шила мали славу престижніших за одяг найдорожчих брендів.

Бабця Софія все робила методично. На її робочому столі завжди лежав грубий записник, куди вона ретельно вписувала всі заплановані справи: не лише те, що стосувалося її клієнток та клієнтів і термінів виконання замовлень, а навіть те, що планувала приготувати чи купити. Бабця Софія ніколи нічого не забувала, і Галина добре знала: якщо пообіцяти щось бабці, то обов’язково доведеться виконувати, адже бабця занотує обіцянку у свій товстий оббитий шкірою записник, а згодом перевірить виконання. Не тому, що не довіряє. Просто тому, що завжди все перевіряє.

Галина була дуже схожа на бабцю Софію. Тендітна, з густим чорним волоссям і з тонкими рисами обличчя, з великими карими очима та з чіткою лінією брів, висока, струнка, з тонкою талією і з округлим бюстом. Успадкувала вона й бабцине вміння елегантно вдягатись і стежити за собою.

— У вас хороша генетика, — скаже їй колись косметичка. — Зараз ви ще не можете цього оцінити, проте з віком побачите. Старітимете дуже повільно. Навіть якщо не надто старанно доглядатимете за шкірою.

Галина не успадкує від бабці звички регулярно замовляти креми в косметички та щомісяця ходити на процедури. Її проблемна в юності шкіра призвичаїться до декоративної косметики аж після тридцяти п’яти, тоді як у молодшому віці після кожного макіяжу їй доведеться по кілька днів лікувати подразнення шкіри. У бабці Софії шкіра була смаглява, без плям і нерівностей, тож навіть не треба було додаткових зусиль, аби вона завжди виглядала бездоганно. Галина заздрила бабці, бо в неї самої шкіра була дуже світла, аж прозора, і страшенно чутлива. Досить було найменшої зміни температури чи доторку шорсткої рукавиці — й на обличчі з’являлося почервоніння, яке не сходило кілька днів. Галина дуже комплексувала через червоні плями на шкірі, іноді замазувала їх тональним кремом, але плями проступали навіть крізь крем, натомість він викликав іще сильніше подразнення. Лише коли її обличчя засмагало, Галина бувала задоволена своєю шкірою.

Бабця Софія була татовою мамою. Мамина мама, бабушка Альона, померла давно, коли Галина була ще мала. Бабушка Альона народилася далеко від Львова, на сході, в місті Слов’янську, де Галина ніколи не була, як не були ні її мама, ні бабця Софія. Бабушка Альона приїхала до Львова в сорокових роках. У Львові народилася мама Галини, а у Слов’янську залишилася рідна сестра бабушки Альони.

Сестра бабушки Альони була від народження сліпою, жила у спеціальному притулку і робила аплікації. На аркуші картону різного формату вона наклеювала химерної форми фігури розмаїтих кольорів, іноді вирізані з листків зі шкільних зошитів у клітинку, лінійку чи навіть косу лінійку. Фігури мали кольорові контури та білі, незафарбовані, серединки, або ж їх укривали хаотичні малюнки. Іноді ці фігури бували об’ємні, криво наклеєні одна на одну. Це були ні на що не схожі картини, які слід було обмацувати, заплющивши очі. Галині завжди приємно поколювало пучки пальців від такого обмацування. А потому вона могла довго, не кліпаючи, вдивлятись у зображення, тим часом у її голові ніби вмикався калейдоскоп, у якому прокручувалися ніяк не пов’язані зі зображенням малюнки.

Іноді сестра бабушки Альони відходила від абстрактних зображень і вирізала різнокольорові квіти — переважно маки, в яких траплялись і зелені, й сині, й навіть сіро-жовті пелюстки. Часом то були вигадані її незрячою фантазією квіти, адже справжніх вона ніколи не бачила і могла тільки уявляти їх

1 ... 25 26 27 ... 149
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"