Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Скоро знову почало вечоріти і згодом настала глибока темна ніч. Діти залізли у фургон та вклались на мати, вкрившись легкими, але дуже теплими ковдрами, перед тим попивши чаю та з’ївши трохи м’якоті кокосових горіхів. Харчі потрібно було економити, бо невідомо скільки їм ще доведеться провести на крихітному острівці. Віслючок та Пірат, що залишився надворі його підтримувати, влігшись у Террі під боком, там і заночували.
Фургон трохи похитувало, бо здійнявся легкий вітер. Стиха шепотіли хвилі, набігаючи на вузьке узбережжя. Та скоро зморених дітей здолав міцний сон і вони перестали вслухатись у звуки природи. Але довго спати їм не судилось.
Розділ 14— Чуєш, щось гарчить, — раптом штурхнув Роман Тасю у плече і, підповзши до виходу, злегка відхилив краєчок запони. Потім взувшись у свої капці з магнітиками, тихо виліз надвір.
Там панувала глупа ніч. Вгорі яскраво сяяли зірки, з тихим шумом об піщаний берег бились хвилі. Роман обійшов довкола, та скрізь було тихо. Коли хлопець вже хотів повертатись на свій мат і догледіти перерваний сон, десь поблизу почулось те ж саме гарчання.
— Ну що там таке? — з фургона виглянула злякана Тася.
— Поки що не знаю. Але нас тут явно побільшало, — тихо прошепотів у відповідь Роман.
З-під пальми долинуло неголосне скавчання Пірата, і за мить щось мокре тицьнулось Роману у ногу. Хлопець зігнувся і погладив собачку, що злегка тремтіла.
— Не бійся, песику. Це, мабуть, якась тварина, пропливаючи повз острівець на дереві, перестрибнула з нього на берег.
І, ніби на підтвердження його слів, у темноті зблиснуло дві пари жовтих блискучих очей.
— Добре, ліземо назад у фургон та почекаємо до ранку. Не думаю, що вони будуть чинити нам якусь шкоду. Як я вже зрозумів, звірі на Дріоді миролюбні.
Хлопець легенько підштовхнув сестричку назад у фургон.
Коли розвидніло і діти, відкинувши завісу, виглянули надвір, вони швидко зрозуміли, що їхні нічні здогадки були вірні. Біля однієї з пальм сиділо двоє молодих тигрів, ніжачись під ніжним промінням вранішнього Раміду.
Роман усміхнувся і глянув у бік віслючка, який мирно лежав у тіні дерев. Хлопець підійшов до стіжка та насмикав з нього трохи сіна, як це часто робив у селі, коли треба було нагодувати козу, і невеликий оберемок поклав перед Террі. Тваринка, звівшись на тонкі ніжки, вдячно подивилась на Романа та почала смачно хрумтіти.
А тигри все сиділи, зовсім не звертаючи уваги ні на віслючка, ні на Романа з Тасею, ані на Пірата, що, сховавшись за пальмою, під якою снідав Террі, насторожено дивився на нежданих гостей.
— Ромо, тобі не здається, що наш острівець ніби побільшав?
І справді, палиця, яку вчора закопав у пісок хлопець, тепер була недосяжною для сірувато-зелених хвиль.
— Вода і справді відступає, — радісно закричав Рома та, схопивши чайника і кухоль, побіг до імпровізованого колодязя набрати води, щоб закип’ятити чаю.
Тася витягла з купи, яку вони вчора наносили, вже добре висохлого галуззя та розвела багаття. Потім принесла і поставила над полум’ям саморобний «таганок» і повісила на нього казанок з водою, щоб приготувати щось на сніданок.
Сьогодні вранці вони поїли суп з бляшанки, який запарили кип’ятком, розділивши його на три скромні порції. Потім попили чаю, а на десерт ще й трохи кокосового молока.
Тигри, сидячи під своєю пальмою, облизувались, нюхаючи смачні запахи.
— Вони теж хочуть їсти, — штовхнула Тася брата, — глянь, якими очима дивляться на наші миски.
— Що ж ми можемо їм запропонувати, — потер рукою чоло добросердний Рома. — Кокос вони їсти не будуть, хліба у нас залишилось зовсім мало. Слухай, а чи не можна ловити та їсти місцеву рибу, я думаю, її досить багато у навколишній воді?
— У нас зараз екстремальні умови і думаю, природа планети Дріода вибачить нам, якщо ми впіймаємо та з’їмо трохи її риби.
Почувши ці слова, Роман виволік із фургона рідку сітку, яку прихопив з собою про всяк випадок, і причепив її поміж двома товстими палицями:
— Давай спробуємо так половити. Я полізу перший і стану поперек течії. А ти лізь відразу за мною. Може, щось упіймаємо, — скерував хлопець і зробив крок у воду.
Вони натягли сітку упоперек неквапливої течії, ставши за кілька метрів одне від одного.
Роман відчував, як поміж його ніг пропливає риба, а, може, і щось інше, про що хлопець старався не думати, стоячи по пояс у воді.
Через кільканадцять хвилин сітка натяглась та поважчала. Було зрозуміло, що там щось-таки впіймалось і, напевне, немаленьке.
— Будемо помалу витягати, — сказав Роман, усім тілом повертаючись до Тасі. Діти насилу виволокли сітку, у якій заплутались зо три десятки рибин величиною в людську долоню. І була одна особливо велика —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді», після закриття браузера.