Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як почав його милити,
Терти, м’яти, стригти, брити,
Обливать по голові,-
Гість гадав, що він у раю,
Дав йому против звичаю
Басарунку драхми дві.
Другий дав одну драхмину,
Третій знов там щось докинув,
П’ятий, шостий - геть усі,
Так що, поки звечоріло,
Наш Бассім за своє діло
Мав п’ять драхм у фартусі.
Свій заробок зрахувавши,
Своє шмаття знов убравши,
Крикнув весело Бассім:
«Е, великий бог на небі!
Вже я нині не в потребі,
Чхать мені халіфам всім!
Чхать мені на кузню й молот!
Тут не знатиму про голод,
Буду радше банником.
Се куди мені зручніше,
Корисніше й приємніше
І не втомлює цілком!»
І, забравши драхми в жменю,
Він по хліб, вино й печеню
На базар подралював;
Усього як слід купивши,
Ані аспра не лишивши,
Вже смерком домів вертав.
Тут роздягся, все попрятав,
Де дірки були, полатав,
Скатеркою стіл накрив,
Умаїв його квітками,
І заставив тарілками,
І свічками звеселив.
Чарку наповнивши спішно,
Він сказав тоді утішно:
«Гей, се вип’ємо на злість
Тим драбам, бодай послизли,
Що мене так вчора згризли!
Хай їм сором очі їсть!»
ПІСНЯ ШОСТА
Ніч настала. Темно всюди,
Сплять давно робучі люди,
Та халіф іще не спить;
Він не то, щоб думав важко,
Як тим бідним жити тяжко,
Як то їх біда гнітить -
Він все думав про Бассіма,
Як то десь, мов кінь без сіна,
Важко він тепер сопить.
Чи сидить, кусає пальці?
Чи, простягшися на лавці,
Слуха, як живіт бурчить?
Весело халіфу думать,
Як коваль там мусить рюмать,
Клясти, злитись, неборак!
Але то не вся ще кара!
Ось він кличе Джіафара
І йому говорить так:
«Ну, як думаєш, мій друже,
Наш коваль приємно дуже
Проводитиме сю ніч?»
Джіафар
Ей, не ситий і не п’яний,-
Будуть снитися цигани,-
Се куди немила річ.
Халіф
Ну, вдягай купецьку свиту!
Мусимо йому візиту
Нині поночі зробить.
Джіафар
Пане, сього б я не радив.
Як він вчора нас скромадив,-
Нині, певно, буде бить.
Халіф
Ні, дарма про се товкмачить!
Мушу я його побачить.
Клич Месрура зараз тут!
Без замішки, без сперечки
Одягаймось по-купецьки
І махаймо в божу путь!
Не минуло півгодини:
Вулицями три людини
Серед пітьми тихо йшли
Аж в той темний закаулок,
Де Бассім мав свій притулок -
І що ж там вони найшли?
Із Бассімової хати
Світло здалека видати
І веселий чути спів:
«Гей, на небі честь аллаху,
На землі ж не маю страху.
Щоб мій ворог оцапів!»
«Джіафаре,- мовив живо
Ер-Рашід,- се що за диво?
Кпить собі з нас сей коваль!
Щоб стягти на нього злидні,
Я кузні запер на три дні,
А йому й зовсім не жаль!
Світить, їсть, і п’є, й співає,-
Відки ж драб той гроші має?
Чей же, не закленцав їх?
Все те я бажаю знати.
Стукай-но! Впросись до хати!
Будем мати сто потіх».
«Пане, се недобре діло,-
Відповів візир несміло,-
Почуваю в тілі страх.
Се щось буханцями пахне…
Ну, як сей дикун тарахне
Вашу святість по зубах?»
Та халіф на се був строгий:
Як упресь, мов віл на роги,
Не міркуючи бере.
«Стукай, хлопче!» І Месрур,
Спершися грудьми о мур,
Стукнув у вікно старе.
А Бассіму за хвилину
Вже вино ввійшло в чуприну
І збиралось на любов.
«Боже, коб при сій комашні
Мої гості учорашні
Тут мені явились знов!»
Буркнув так, аж тут, спасибі,
Щось там: стук, стук, стук по шибі!
Скочив до вікна, як звір.
«Що за стук?» - кричить у злості.
«Ми, твої вчорашні гості» -
Мовив ізнизу візир.
«Що? - ревнув Бассім, як тур,
Звісив голову за мур,
Щоб їм добре придивиться.-
Ви тут знов? Ано, тікайте,
І верби собі шукайте,
Щоб на ній вам удавиться!
Ех, якби я нині рано
Був де здибав вас, погано
Було б з вами! Я б зім’яв,
Потрощив вас на макуху,
Так, щоб жадну з вас псяюху
Рідний тато не пізнав.
А тепер - цікав я знати,
Що вас до моєї хати
Знов за халепа несе?
Кпити з мене, голомази?
Чи щоб я скрутив вам в’язи?
В мене не купить і се».
«О Бассіме наш всечесний,-
Відповів візир облесний,-
Кпити з тебе? Крий нас біг!
Ти хазяїн наш хоробрий,
Ти такий для нас був добрий,-
Хто ж би з тебе кпити міг?
Таж ми рано чули крики,
Той указ халіфів дикий,
Що кузні всі на три дни
Замика, й за тебе, друже,
Нам було турботно дуже.
Будь же ласкав, відчини!
Ми прийшли тебе відвідать,
І потішить, і тобі дать
Добру раду. На часок
Нас впусти! Нам любі хвилі
Тебе бачить в добрій силі,
Твій почути голосок».
«Ха-ха-ха! - Бассім сміється.-
Дурню! Так тобі здається,
Ваших я жадний потіх?
Впущу вас, гидкі фафулі,
Щоб під ніс вам тикать дулі,
Насвистать на вас усіх!»
Ось
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.