Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

Я навіть шість днів зачекати не в змозі. Починається семестр, і я вже спізнююся на наради факультету.

Можна було б поїхати до Парвела, міста, поблизу якого знайшли Рею, та навряд чи мені там відкриється щось нове. Важко навіть уявити, що саме я міг би там довідатися.

Я можу уявити лише, як дізнаюсь одне — її смерть дуже нагадувала смерть Джуніпер.

Що мені треба, то це принаймні частково підтвердити свої підозри.

Підозри — чи радше припущення — зводяться до того, що вбивця Джуніпер робив це багато разів, і його напади нагадують напади тварини. Я подумки занотовую: розібратися, що це все означає, якомога точніше. Мені відомо лише, що з самого початку детектив Ґленн вважав: підозрюваною може бути людина.

Ножі?

Я також певен, що в більшості випадків тіл узагалі не знайшли.

Отже... все, що мені потрібно — це незареєстрований напад тварини та тіло, яке так і не знайшли.

Ага, як просто...

Я повертаюся до точок зниклих безвісти, що відображаються на стіні. Декілька з них зосереджені в густій фіолетовій смузі кола вбивці.

Це не обов’язково означає, що він відповідальний за будь-яке з цих зникнень, проте якби вам були відомі дві різні ділянки парування тюленів і між ними розташовувалася б точка, де вони нерідко зникають, були б усі підстави вважати, що там плаває акула.

Останній випадок зареєстровано майже півтора року тому в місті Гудзон-Крик. Повідомлялося про зникнення жінки на ім’я Челсі Бакорн. Її подруга, Ембер Гаррісон, сповістила поліції, що, на її думку, Челсі викрали.

Гаррісон розповіла, що вони йшли лісом і Челсі просто зникла з її поля зору.

Доволі дивний випадок. У новинах мені трапляється лише два повідомлення про те, що сталося. У першому йдеться про те, що Ембер тоді була перезбуджена, а у свідченнях суперечила сама собі. У поліції не знайшли жодних доказів її причетності й відпустили.

Якби я вирішив почитати між рядків, звучало б так, ніби вони пішли до лісу добряче обдовбатися. Свідчення Ембер могли не сприйняти серйозно, якщо вона була під чимось.

Однак вони з Челсі також ідеально підходять на роль жертв.

До Гудзон-Крика чотири години їзди. Я закидаю речі до «Експлорера» і залишаю ключі від номера дівчині за стійкою реєстрації.

Певно, їй лишається тільки здогадуватись, навіщо мені знадобилася кімната всього на чотири години.

Розділ 25

Гудзон-Крик

Гудзон-Крик — це ряди занедбаних будівель по обидва боки від шосе, що чіпляються до дороги, мов молюски до гнилої пристані. Якби це була екосистема, я б сказав, що вона на межі занепаду.

Знаки «Продається» стирчать на ділянках землі з напівзруйнованими будинками, які виглядають так, ніби двоногих мешканців у них не було роками.

Подекуди я помічаю ознаки життя. Оббиті алюмінієм трейлери, вкриті вицвілою фарбою, з одягом, що сохне поруч на мотузках. Хтось там таки живе, якщо, звісно, це можна назвати життям.

Під час своїх подорожей я надивився на злидні. Не всілякі злидні випромінюють відчай. Я бував у гетто, де ночами вимикається світло, але не стихає жива музика. Я відвідував такі нетрі, де нова пара взуття — така сама рідкість, як автомобіль «Тесла», та все ж люди носять домоткане вбрання, яскравішого за яке я в житті не бачив.

Гудзон-Крик не такий. Тут немає нових будівель. Жодних ознак того, що це місто прагне вижити.

Єдине, що не розвалюється — це нові блискучі автомобілі, які я подекуди бачу на зарослих бур’янами під’їзних доріжках.

У цих людей проблеми з пріоритетами.

Чи ні?

Ви би вкладали кошти у благоустрій, якби знали, що вартість вашої землі падатиме й далі? Може, краще витратитися на рятувальну капсулу зі шкіряними сидіннями та аудіосистемою з Bluetooth?

Мені ніколи не зрозуміти, звідки люди беруть гроші на шикарні позашляховики та корвети.

Гадаю, річ завжди в якійсь комерції. Колись дуже давно Гудзон-Крик, можливо, був шахтарським містечком або важливим залізничним вузлом.

А тепер? Це лише місцина між пунктом А та пунктом Б.

Усе ж, згідно з фіолетовим слідом, який видала МААТ, існує висока ймовірність, що убивця тут бував. Неодноразово. Він проїжджав цим самим шосе й визирав із вікна на ті ж самі занехаяні будинки, на які зараз дивлюся я.

Може, він вирішив, що ця місцина достатньо занедбана, щоб стати його мисливськими угіддями?

Місто, в якому зупинилася Джуніпер, було Гудзон-Криком менших масштабів. На мотелі, де вона зупинялась, висить вицвіла неонова вивіска, а одна зі стін оббита голою фанерою. Автомайстерня «Брайсонз» — звалище, яке дає власнику заробіток лише тому, що він знає, як замінювати шини й мастило.

Мене безуспішно намагається обігнати вантажівка, позаяк я ледве повзу, роззираючись навколо. Я натискаю на педаль газу і прямую туди, де, якщо вірити GPS, розташований центр Г’удзон-Крика.

Дорогою я минаю єдину на багато миль нову будівлю. Це величезна станція технічного обслуговування для далекобійників. Поруч тулиться закусочна зі стоянкою, повною машин.

До мерії, певно, їхати ще з милю, та це точно центр усього живого в місті.

Коли я шукаю відповідей як біолог, нескладно зрозуміти, з чого починати. Я можу зателефонувати до офісу Служби рибних ресурсів та диких тварин або ж до Фермерського бюро.

За кордоном я починаю з кафедри біології найбільшого університету, а тоді використовую мережу знайомств, доки не знаходжу людину, якій щось відомо про деревних щурів або ж про певний вид квіткових рослин.

Якби я був поліціянтом, то, певно, просто подався б до найближчого відділку та поговорив би зі слідчим.

Проте після того як мене щойно випхали з одного поліційного відділку, я не надто охочий потикатися до іншого.

Однак є ще одне джерело, до якого я звертаюся у чужих країнах, де місцеві не довіряють іноземцям.

Воно ніколи мене не підводило. Щоб його знайти, GPS не потрібен: достатньо просто спостерігати. Я впевнений, що навіть у такому жалюгідному місці, як Гудзон-Крик, знайду його.

І справді: ось я бачу хрест поруч із маленькою церквою. На стоянці припаркований старенький «Форд Фокус».

У будь-якій країні, у будь-якому містечку, де б я не бував, неважливо, як далеко від цивілізації, я завжди міг знайти священика, черницю чи імама, готових мені допомогти.

Я вирішую почати звідси й заїжджаю на стоянку.

Церква складається з трьох окремих будівель, поєднаних критими доріжками. Я стукаю у двері будівлі, що нагадує адміністративну, проте виявляється, що там нікого нема. Інші двері також замкнені.

З іншого боку будівлі долинає звук газонокосарки. Завернувши за ріг, я помічаю чоловіка у